fbpx
Життєві історії
Я поверталася додому з роботи, бачу сидить самотньо біля мого під’їзду Максимко в тоненькій старій курточці, щулячись від вогкого вітру, годує кошеня. – Тітко Галино, можна я у тебе поживу? – подивився він на мене благально

Чужих дітей не буває. Моя історія ще раз підтверджує цю життєву істину.

Колись у Максимка була любляча сім’я, мама і тато. Але потім матері нe стaло, батько довго переживав, почав вuпuвати, а незабаром в будинок прийшла мачуха зі своїми дітьми, і малюк почав рости сам по собі. Джерело

Частенько я зустрічала хлопчика по дорозі додому, підморгуючи давала цукерки, спеціально припасені для нього, або на пиріжки, у нас у дворі недавно відкрилася пекарня, яка видає смачні запахи випічки. У тому, що малюк ситий я чесно кажучи сумнівалася.

– Максимку, як у тебе справи? – питала я.

– Добре, тітко Галино, – він забирав частування і тікав зі зграйкою таких же хлопчаків.

Читайте також: Характер і ДОЛЯ дітей в сім’ї залежать від того, якою за рахунком була дитина. Ось як це проявляється для первістка, другої та третьої дитини

Тим часом у мене з’явився молодий чоловік, додому я почала приходити пізніше, якийсь час взагалі не бачила його. Настала осінь, якось, повертаючись додому з роботи, бачу сидить самотньо біля мого під’їзду Максимко в тоненькій старій курточці, щулячись від вогкого вітру, годує кошеня.

– Ти чому не вдома? – питаю, – темніє вже, холодно так, що щось трапилося?

– Тітко Галино, можна я у тебе поживу? – подивився він на мене благально. Того вечора я привела хлопчика додому, жила я давно окремо від батьків, так що пояснювати нікому нічого не довелося. Максимко з жадібністю поїв, ніби його давно вже ситно не годували. Я допомогла йому вимитися і включила мультфільми. Так непомітно він і заснув.

На наступний ранок хлопчик був більш балакучим, він розповів, що недавно у нього пoмеp батько, а мачуха привезла додому стареньку бабусю, жити стало важче, обидві бурчали, вічно були всім незадоволені, своїх дітей балували, пeстили, а йому тільки підзатильники і навішували. А вчора взагалі вuгнали його з дому, ледве встиг курточку схопити, на вулиці то холодно. Пусто. Йти не було куди, прибіг до мене додому, я не відкрила так і сидів чекав.

У той момент у мене виникло сильне бажання забрати малюка до себе. Що його чекає в будинку, де не залишилося жодної рідної душі? Подзвонила Павлові, своєму хлопцеві, розповіла, він дуже любив дітей, виріс у багатодітній родині, ми і своїх хотіли мінімум трьох, але це поки було в планах.

– Галино, а чому б нам не забрати його до себе? – запитав він.

– Нам? Так ми навіть ще не одружилися.

– Це як раз і прискорить процес, виходь за мене заміж! – посміхнувся він.

Так Максимко і залишився жити у мене, кілька разів ми приходили до нього додому, але зустрічали тільки колючі очі домочадців. Мені зібрали сумку з речами хлопчика і закрили двері перед моїм носом. Ось як так?

З Павлом ми розписалися через два місяці, потім і почали збирати документи на усuновлення малюка. І тільки всі формальності були залагоджені, як я дізналася, що сама чекаю дитину! Того ж вечора покликала Максима. – Синку, у тебе буде скоро братик або сестричка! Він посміхнувся і запитав – А обpажати мене не буде? – Ні, ви будете дружити міцно-міцно! І я обняла малюка.

З тих пір пішло кілька років, у нас дружна сім’я, підростають двоє чудових хлопчаків. Максим і Костя, і я ні скільки не шкодую, що усuновила Максимка. Навіть більше, я вдячна долі, що знайшла такого чудового синочка!

You cannot copy content of this page