fbpx

Повернувшись додому, у нас з чоловіком відбулася серйозна розмова. Грошей його мамі ми не дали, відтоді перестали спілкуватися з усією його родиною. Коли у нас народилася дитина і ми зібралися хрестити малюка, то я запропонувала чоловікові покликати своїх родичів, але ніхто не прийшов

В сім’ї мій чоловік не єдиний син. У нього ще є двоє братів. Їхні дружини (молодша та старша невістка), з усіх сил намагаються догодити свекрусі. У мене трохи інший характер, тому я так робити не збираюся.

На спільних сімейних зборах, я часто відчувала, що я тут зайва. Навіть на моєму дні народження, свекруха примудрялася стати центром уваги. Всі повинні дивитися на неї і слухати, подавати, носити, розважати. Але нічого, це ще не проблема. З родиною відзначили, а потім з чоловіком пішли відзначати окремо. І всі задоволені.

Нещодавно свекруха запросила нас всіх до себе в гості. І ось на цьому сімейному збіговиську, вона заявила, що хоче полетіти на відпочинок. Тому натякнула синам, що вони мають їй допомогти у здійсненні її мрії. Проблема в тому, що на той момент, я чекала дитину. На роботі пішли скорочення. Грошей ледве вистачало, щоб купити собі якісь фрукти. Ми з чоловіком жили дуже скромно, до того ж ще й виплачували кредит на квартиру.

Того вечора, коли свекруха сказала, що їй потрібно по п’ять тисяч гривень з кожного сина, я ледь не впала. Чоловік мовчав, а я його смикала за руку, мовляв «скажи їй». Ми не можемо собі зараз цього дозволити. Але, він чомусь не зміг їй суперечити і просто гладив мою долоню і просив заспокоїтися.

Мене всю вивертало від обурення, але чоловік сидів і слухав, як свекруха розповідає про свої плани про поїздку на море. Які вона буде фрукти їсти і в якому готелі хоче жити. Всі сиділи покірно. Одна я ніяк не могла заспокоїтися. Ні, я звичайно розумію, для рідної матері нічого не шкода. Але все повинно відбуватися в межах розумного. Поки я роздумувала, мова дійшла до того, хто і коли їй гроші принесе. Я не витримала і сказала:

– Любов Василівна, ми не зможемо сплатити ваш відпочинок. Без образ, але у мене скоро народиться дитина. Нам ваші витрати не по кишені.

Всі погляди спрямувалися на мене. Я перебила свекруху, це означало, що зараз щось буде. Не витримавши цих поглядів додала:

– А чого ви всі так дивитеся на мене? Нашій сім’ї зараз важко в фінансовому плані. Дитина скоро народиться, а ви про поїздки закордонні говорите, на які немає грошей.

Свекрусі дуже не сподобалася моя відповідь. Видно було, що вона сильно незадоволена. Чоловік, сидів мовчки. З приреченим виглядом. Зазвичай він би вже став на мій захист, але тільки не цього разу. Це сильно мене засмутило. Свекруха оцінила ситуацію і сказала:

– Віра, ніхто в тебе грошей не просив. Я до свого сина звертаюся, але не до тебе. Народжуй собі спокійно і не нагнітай тут обстановку.

На такі слова свекрухи я теж не стала мовчати:

– Ми з Богданом сім’я. І бюджет у нас загальний. Просите у сина, значить автоматично просите у мене. Я кажу – ні. У нас зараз великі витрати. Як ми можемо дозволити собі дати вам таку суму? Кредит ще один брати?

Чоловік спробував мене заспокоїти. Але було пізно. І тут в розмову вклинилася старша невістка:

– Що ти така жадібна, Віро? Не збіднієш, – сказала вона з гордовитим виглядом.

– Може ти за мене додаси, якщо ти така багата? – запитала я.

– А ти стрілки не переводь! – відповіла вона мені.

Потрібно було намагатися зберегти спокій, заради моєї дитини. Не дай бог, через все це ще щось трапиться. Тому я встала з-за столу, сказала: «Я все сказала, до побачення», – і пішла. Чоловік поспішив за мною. Я чула обурення в спину, але ретельно ігнорувала відбувається.

Повернувшись додому, у нас з чоловіком відбулася серйозна розмова. Грошей ми не дали. Зі свекрухою відтоді не спілкувалися. І в гості нас ніхто не кликав. І ось, щасливий день. Народився наш синочок. Але, крім рідні з мого боку, нас ніхто не привітав. І через місяць теж. Не знаю, може чоловікові хтось і подзвонив, але мені ніхто. Коли ми зібралися хрестити малюка, то я дозволила чоловікові кликати своїх родичів. Ніхто не прийшов.

Чоловік мені пояснив, що вони бояться матері. Адже вона їм категорично сказала, щоб не спілкувалися з нами. Як маленькі, чесно. Добре, хоч мій чоловік відірвався від них.

Ось так, за непослух, мене провчила свекруха. Вирішила нас ігнорувати, стерти з пам’яті. І все через гроші. Але, мені зараз набагато простіше, ніж раніше.

Фото ілюстративне – marieclaire.

You cannot copy content of this page