Додому на зимові свята я їжджу щороку, щоб дочку і внуків побачити, бо дуже скучила за ними на чужині.

Та й чесно кажучи, заради них я на заробітки і поїхала, щоб хоч вони жили краще, ніж я.

Чоловік у мене був, але це швидше мінус, ніж плюс, бо ніякої користі він не приносив, навпаки, все з хати виносив, тому щасливим і легким своє сімейне життя я назвати не можу.

Заміж я вийшла пізно, в 28 років, вже в селі всі на мене косо подивлялися, а тут до нас на роботу Степан прийшов, ми навіть довго з ним не зустрічалися, одружилися за місяць.

Перший час все наче добре було, але потім він почав приходити додому нетверезий, а згодом все переросло в те, що крім оковитої його нічого не цікавило, а я мала займатися і домом, і господарством, і дочкою, і до того ж ще й на роботу ходити, щоб гроші заробляти.

І яке це було життя? Я ж з чоловіком своїм нічого і не бачила, крім роботи і проблем!

В 50 років я вже не витримала, зібрала валізу і поїхала на заробітки, я б і раніше це зробила, але дочку не було на кого лишити.

А коли дочка виросла, сама мені сказала, щоб я їхала, адже ми були чи не найбіднішими в селі.

В Італії я вже 15 років, і за цей час все дуже змінилося, тепер у нас є великий будинок, в якому живе дочка з зятем і онуками.

Чоловіка мого не стало ще 10 років тому, а я теж розраховую на те, що буду жити з ними, коли повернуся.

Дочка моя ніде не працює, вона своєму чоловікові в бізнесі допомагає. У зятя є невеликий продуктовий магазин, на відкриття якого я в свій час дала йому гроші.

А що, нехай працює і сам заробляє. Я йому так і сказала, що гроші мені повертати не треба, бо я їх вкладаю в майбутнє своїх онуків.

Приїхала я додому в кінці грудня, привезла з собою 8 тисяч євро, дочка відразу всі гроші у мене забрала, сказала, що хочуть розширяти бізнес.

Я віддала, бо мені хочеться, щоб у дітей все добре було.

Але на Василя я йшла до свого кума в гості, і зайшла в магазин зятя, хотіла взяти пляшку, цукерки, і ще якісь дрібниці, щоб не йти в гості з пустими руками.

Набрала я десь на 600 гривень, вже зібралася йти, а зять каже – треба платити!

Я той пакет чуть з рук не випустила – це ж по суті мій магазин, я в нього вклала величезні гроші.

Дочка ввечері вибачалася, казала, що то формальність, щоб у них під вечір каса зійшлася, але я не хотіла це слухати, образилася дуже.

Отак з каменем на душі повернулася я в Італію на роботу, розповіла на емоціях про цей випадок своїй синьйорі, в якої я зараз працюю, а вона мене послухала і каже, що діти у мене невдячні, вони не варті того, щоб я їм всі свої зароблені гроші віддавала.

Минуло всього кілька днів, дочка телефонує, каже, що їй терміново гроші потрібні.

Мені ось цікаво, де вони діли ту суму, яку я привезла останній раз.

Пояснювати нічого дочка не стала, просто сказала, що треба ще.

І я вже зібралася у когось тут зичити, а синьйора мені заборонила, каже, що досить з мене бути гаманцем, нехай діти самі вчаться вирішувати свої проблеми.

Тепер я хвилююся, спати ночами не можу – а раптом дочці ці гроші на щось важливе потрібні, а я їй не допомогла?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.