На заробітки я їхати не хотіла, але це моя кума наполягла, стала мене переконувати, що лише так я зможу покращити своє матеріальне становище.
Марія вже років п’ять була в Італії, приїхала додому, квартиру купила, прийшла до нас хвалитися.
Ми за неї, звичайно, пораділи. А вона оглянула наше помешкання, і від того, як ми живемо, їй стало дуже сумно.
А потім каже – все, робимо документи, їдеш зі мною. От скажи, що тебе тут тримає?
Якщо чесно, то мене і справді нічого не тримало. Діти уже дорослі, дві дочки вийшли заміж і давно живуть окремо.
Щоправда, обидві в невістках, але ж не без даху над головою.
А я сама на той час вже 8 років жила з Іваном, в його квартирі.
Нам обом було вже за п’ятдесят, тому ми вирішили стосунки не оформляти.
Саме це моїй кумі і не подобалося. Вона стала мене переконувати, що у випадку чого, діти Івана приїдуть і попросять мене з квартири, а йти мені буде нікуди.
Все, що в мене було, це стара батьківська хата в селі. Але вона була в такому стані, що жити в ній було просто неможливо.
Я вийшла заміж і пішла жити в квартиру до свого чоловіка, коли розлучалася, пішла звідти практично лише забравши свої речі.
Наші дочки якраз заміж вийшли і розбіглися хто куди.
Через якийсь час я зустріла Івана, пішла жити до нього. Про майбутнє якось не думала, добре – і добре.
Та Марія змусила мене чи не вперше в житті задуматись над своїм майбутнім.
Я справді зрозуміла, що поки є ще час, треба і про себе подбати.
Тому все добре обдумавши, я погодилась їхати з нею на заробітки.
Іван не був проти, сказав: хочеш – їдь.
Марія мене і зустріла, і прихистила на певний час, і з роботою допомогла, навчила і як правильно гроші складати.
Наказувала, щоб я не робила основної помилки всіх заробітчанок, які спочатку дітей забезпечують, а потім себе.
За підрахунками Марії, якщо збирати гроші на купку, то за 3-4 роки можна буде купити собі квартиру.
– Почнеш між дітьми ділити, по триста євро кожній щомісяця відправляти – так ні вони, ні ти нічого не наскладаєте, – повчала мене Марія.
Перший час було важко, воно і зрозуміло – чужа країна, чужа мова, чужі звичаї.
Але з часом почали з’являтися нові знайомства. Я побачила, що у всіх заробітчанок дуже подібні історії, і що назбирати тут на квартиру не так вже й складно, якщо дуже цього захотіти.
І в мене вийшло – через п’ять років я приїхала додому і купила собі двокімнатну квартиру, це було моє перше власне житло.
На радощах я вирішила зробити невеличке новосілля, запросила дочок з зятями.
Та свято не вдалося, бо коли дочки зрозуміли, що квартиру я для себе придбала, дуже засмутилися і навіть образилися, мовляв, їм жити ніде, а я шикувати надумала.
Марія порадила мені не засмучуватися і не впускати нікого з дітей в ту квартиру, адже одну впустиш – інша все одно образиться.
Каже, щоб я закривала двері на ключ і поверталася в Італію, а там видно буде.
– Буде можливість – дітям допоможеш, а якщо ні – нехай самі їдуть і заробляють, – радить мені кума.
А я просто не знаю, що мені робити. Я так засмутилася, що словами не передати.
Може я і справді погана мама?
Що я зробила не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
