fbpx
Життєві історії
Повернулася я додому 30 грудня. Телефоную доньці, кажу, що я вдома, і хочу прийти до неї в гості, а вона мені відповіла, що вони з чоловіком їдуть в гості до його мами в село і планують там бути до Різдва. Син теж не зрадів, коли я йому подзвонила і сказала, що хочу прийти до нього на Новий рік в гості. Він так і сказав – кому квартира, з тим, мамо, і святкуйте. Тепер я сиджу сама в хаті і думаю – навіщо я взагалі їхала в Україну

Вдома я не була вже три роки, тому вирішила зробити всім своїм домашнім сюрприз і приїхати без попередження.

Тепер вже навіть не знаю, чи гарною була ця ідея, бо вдома мене ніхто не чекав.

Я заробітчанка, вже сім років працюю в Італії, і за весь цей час вдома була лише один раз. Їздити туди-сюди немає часу, хочеться щось заробити.

Мені 67 років, у мене є старший син Іван, 45 років, і молодша дочка Марія, 25 років. Діти вже одружені, мають свої сім’ї, а я допомагаю їм чим можу.

Син і сам непогано стоїть на ногах, він у мене великий начальник, але тим не менше, від моїх грошей ніколи не відмовляється. Ще й любить скаржитися, що я сестрі даю більше.

Ну так, до дочки я ставлюся прихильніше, але це зрозуміло. Я народила її в 42 роки в другому шлюбі, але її батько довго з нами не жив, він пішов від нас, коли дочці і року не було.

То ж я сама ростила дитину, щоправда, старший син тоді вже був зовсім дорослий і дуже мені допомагав.

Жили ми бідно, то ж я вирішила хоч на трохи поїхати на заробітки, аби хоч дочці квартиру купити.

Так і зробила, за чотири роки моїх заробітків у Марії вже була своя квартира. Я житло на неї відразу оформила. Вона потім заміж вийшла, але квартира – то її дошлюбне майно, так що я хоч за це вже не переживаю.

Після того я вже три роки складаю гроші, хочу ще одну квартиру купити, але вже собі. Я ж вже немолода, як повернуся, жити в селі в своїй старій хаті не хочу, хочеться вже якихось зручностей.

І дочка, і син про це знали, та, виявляється, ця ідея їм не сподобалася, особливо сину. Бо він вважає, що якщо я доньці купила квартиру, то і йому маю теж таку саму купити, щоб справедливо було.

У сина є власний будинок, фінансових труднощів в його родині немає, то ж я не думала, що це питання буде таким принциповим для нього.

Але син стоїть на своєму – все має бути справедливо, якщо йому квартири не треба, то житло пригодить його дітям, у нього дві донечки росте.

Одним словом, повернулася я додому 30 грудня. Телефоную доньці, кажу, що я вдома, і хочу прийти до неї в гості, а вона мені відповіла, що вони з чоловіком їдуть в гості до його мами в село і планують там бути до Різдва.

Син теж не зрадів, коли я йому подзвонила і сказала, що хочу прийти до нього на Новий рік в гості. Він так і сказав – кому квартира, з тим, мамо, і святкуйте.

Тепер я сиджу сама в хаті і думаю – навіщо я взагалі їхала в Україну? Даремно лише гроші на дорогу витратила! Я ж тут нікому не потрібна.

Зроблю собі якийсь салат на Новий рік, і так і буде. А після Різдва поїду назад на роботу.

Тепер я ще більше переконалася, що моє рішення купити собі квартиру є дуже правильним.

Сумно… Але що поробиш, такі реалії заробітчанського життя.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page