Днями сумна звістка про те, що не стало мого чоловіка, долетіла до мене в Італію. Мені зателефонувала донька і сказала, що батька більше немає, все сталося дуже раптово.
Коли я почула цю новину, не могла ніяк заспокоїтися, всю ніч не спала і згадувала наше життя. Думала, яке ж воно коротке, а ми так бездумно витрачаємо лічені дні.
Мені 58 років, а чоловік був на 2 роки старшим за мене.
У шлюбі ми прожили 20 років, а потім я вирішила поїхати в Італію на заробітки.
Чоловіку я так і сказала, що їду надовго, тому щоб він мене не чекав. Навіть запропонувала розлучитися, адже на той час нам було всього близько 40-ка, і він міг би ще раз спробувати створити сім’ю з кимось іншим.
Петро мій тоді дуже засмутився, він не хотів, щоб я їхала, але і розлучатися відмовився. Він сподівався, що заробітки мені не підуть, і я невдовзі повернуся додому.
Але в мене була мрія – поїхати в Італію і заробити дочкам на квартиру, а собі я мріяла збудувати будинок.
Я розуміла, що мій чоловік не зможе забезпечити житлом ні мене, ні дочок, тому вирішила сподіватися лише на себе.
Потихеньку мої мрії стали ставати реальністю – двом своїм дочкам я купила по однокімнатній квартирі , а собі збудувала будинок, саме такий, про який я мріяла.
Там поки-що ніхто не живе, я зробила ремонт, купила всі меблі, і закрила все на ключ. Думала, що коли вернусь додому, тоді і зробим новосілля.
Поки я була на заробітках, мій чоловік продовжував жити в нашій старій хаті. Я вважала, що так правильно, це був його спадковий будинок.
Петро мав золоті руки, тому навіть цей старий будинок він довів до пуття – провів в хату воду, зробив всі зручності, ремонти сам своїми руками зробив, так що будинок мав доволі пристойний вигляд, на нас двох нам би його повністю вистачило.
І чоловік мені постійно це повторював, щоб я поверталася додому, адже у нас є все, що необхідно для життя, але я хотіла більшого.
Тепер я маю все, але не маю найголовнішого – людини, з якою проведу старість.
В гонитві за грошима я геть забула про свого чоловіка, а він всі ці роки чекав на мене і вірив, що я скоро повернуся.
Так мені прикро на душі, що словами не передати. Пробач мене, Петре, за те, що була для тебе поганою дружиною…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
