fbpx

Потім Павло прийшов з розмовою до мене. Сказав, що відразу після весілля доньки він йде з сім’ї. Хотів зробити це раніше, але заради доньки вирішив зачекати. Та й на весіллі родичі зберуться, друзі – не треба зайвих розмов. Відгуляємо весілля і розійдемося в різні сторони

Радісна подія в нашій родині змінилася сумною: одна сім’я створилася, а інша розпалася. Після Різдва вийшла заміж моя донька, на це весілля ми довго чекали, готувалися. Я в передвесільній метушні зовсім не помітила того, що мій чоловік дуже змінився.

Прожили ми з Павлом 26 років, одружилися ще студентами, у нас народилася донечка Оленка. Ми разом багато працювали, досягали, мріяли. Ось тепер доньку заміж видали, можна було б і для себе пожити. В принципі, чоловік саме так і зробив – вирішив пожити для себе, але не зі мною.

Щоб для мене новина не стала повним сюрпризом, спочатку він все розповів доньці, просив, щоб вона його зрозуміла, мовляв, він кохає ту жінку. А щоб Оленка на батька не ображалася, він у якості весільного подарунка купив молодятам квартиру.

Потім Павло прийшов з розмовою до мене. Сказав, що відразу після весілля доньки він йде з сім’ї. Хотів зробити це раніше, але заради доньки вирішив зачекати. Та й на весіллі родичі зберуться, друзі – не треба зайвих розмов. Відгуляємо весілля і розійдемося в різні сторони.

Чи треба говорити, що я відчувала, і що весілля доньки я майже не пам’ятаю, все як в тумані, я постійно лише думала, що я робитиму далі, коли Павло піде від мене.

Відразу після весілля, як ми і домовлялися, чоловік зібрав свої речі і пішов. Через кілька днів прийшов забрати дриль та шуруповерт. Я принесла з лоджії інструмент і поставила в коридорі, чоловік продовжував сидіти.

– Ти дуже хороша жінка та надійна людина, ти так багато для мене зробила, але жити разом ми більше не зможемо. Ти маєш мене пробачити і відпустити.

З його очей, мабуть, уперше за все життя потекли сльози. Мені хотілося обійняти його та пошкодувати, як це було раніше, дати зрозуміти, що разом ми сила, але в даній ситуації це не мало сенсу, адже ми вже чужі люди.

– Ти дуже заплутався, у тебе був час все обдумати і прийняти рішення, і ти його прийняв. Тільки знай, якщо ми розлучимося, назад у тебе не буде дороги, я тебе не лякаю, просто кажу щиро все, те, що відчуваю.

Він узяв інструмент і попрямував до дверей:

– На розлучення я подам сам, ти не перешкоджатимеш цьому?

– Як хочеш, перешкод чинити не буду, – відповіла я і зачинила двері.

Я була надзвичайно здивована благородному жесту мого чоловіка. Вперше останнім часом він дозволив собі сказати щось щиро. Не приховуватиму, в душі мені було нестерпно, я все ще боялася втратити сім’ю, хоча на той момент її вже не було, вона припинила своє існування.

Тепер у кожного з нас свій шлях, кожен з нас житиме своїм життям, і яким воно виявиться, поки що невідомо нікому крім Бога.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page