— Мартусю, ну скільки можна мовчати? Невже ти досі тримаєш на неї зло? — Мати заглянула в очі доньці, намагаючись знайти там бодай краплю звичного смирення. — Ну, пробач ти Софійку. Так уже сталося, серцю не накажеш.

Марта відвернулася до вікна, де літнє сонце нещадно палило міські каштани. Слова матері кололи сильніше за кропиву.

— Хто винен, що Максим від тебе до твоєї ж сестри пішов? — продовжувала мати повчальним тоном. — У них скоро весілля, вони ж на рушник стають. Хіба ти рідній кровінці щастя не бажаєш? Донечко, не можна бути такою жорстокою до близьких!

Марта з Максимом були разом три роки. Це був той тип стосунків, які в народі називають «зразковими». У травні, коли сади цвіли так пишно, що аж паморочилося в голові, юнак зробив Марті пропозицію. Весілля призначили на кінець серпня — одразу після її дня народження.

Марта поринула у приготування з головою. Вона була з тих дівчат, які цінують естетику: сама обирала квіти для флористики, тижнями шукала ту саму ідеальну сукню кольору айворі, об’їздила десятки заміських комплексів, щоб знайти затишне місце біля річки. Вона й гадки не мала, що її життя зробить крутий віраж, залишивши її на самоті з розбитим серцем.

Зі своєю молодшою сестрою Софією Марта завжди була нерозлучною. Різниця в п’ять років не заважала їм ділитися секретами. Софія навіть допомагала з підготовкою до торжества: вибирала декор, їздила на примірки та власноруч сплела вишукану сумочку з перламутрових намистин, яка мала стати ідеальним доповненням до весільного образу Марти.

Максим і Софія швидко знайшли спільну мову. Марта раділа, що її майбутній чоловік так тепло ставиться до її родини. Вони часто проводили час удвох, а коли Софія розлучилася зі своїм хлопцем — найкращим другом Максима — Марта першою кинулася на допомогу.

— Максе, може, візьмемо Софійку з собою на вихідні? — запропонувала Марта одного вечора. — Мама каже, вона зовсім згасла, сидить у чотирьох стінах, очей не піднімає.

— Та що вона з нами робитиме? — завагався Максим. — Хоча… давай виберемося кудись на природу, до озера, з наметами? Засмажимо м’ясо, посидимо біля вогню. Це її точно відволікличе.

— Чудова ідея! — зраділа Марта. — А ти візьми когось із друзів, хто зараз один. Може, нова людина допоможе їй забути старі образи?

Максим підморгнув і пообіцяв усе владнати.

Софія спершу відмовлялася, мовляв, не хоче псувати закоханим відпочинок своїм сумним виглядом. Але Марта була наполегливою: вона так хотіла, щоб сестра знову посміхалася, що не помітила очевидного.

До поїздки приєднався Павло — товариш Максима, приємний і вихований хлопець. Дорога до мальовничого місця над озером тримала кілька годин. Марта сиділа на передньому сидінні, тримаючи Максима за руку, і час від часу зазирала в дзеркало заднього виду. Софія виглядала байдужою до спроб Павла зав’язати розмову, вона лише мовчки дивилася у вікно на золоті поля пшениці.

На березі розбили табір. Поки чоловіки збирали дрова для багаття, Марта підсіла до сестри: — Ну як тобі Павло? По-моєму, він дуже милий.

— Не знаю, Марто, — зітхнула Софія. — Мені зараз взагалі ні до чого. Не хочу я ніяких знайомств.

Ніч опустилася на ліс тихо й прохолодно. Марта прокинулася посеред ночі від того, що в наметі було занадто просторо. Максима поруч не було. Спершу вона подумала, що він просто вийшов до вогню, але, визирнувши назовні, побачила лише Павла. Він сидів біля згасаючого багаття, дивлячись у порожнечу.

— Павло, а ти чого не спиш? І де Макс? — запитала вона з тривогою.

Павло відвів погляд, його очі забігали. — Не знаю… Я не бачив. Йди спати, Марто, вже пізно.

Раптом з намету Софії почувся приглушений сміх і голос Максима. Марта заціпеніла. Вона зробила крок у той бік, але Павло вскочив і перегородив їй шлях, схопивши за руку.

— Не йди туди. Будь ласка, — тихо сказав він.

— Ти що, з глузду з’їхав? — Марта спробувала вирватися. — Відпусти, бо Макс побачить — не так зрозуміє.

Вона вивільнила руку і впевнено підійшла до намету сестри. Те, що вона побачила всередині під світлом ліхтарика, розірвало її світ на шматки. Софія навіть не намагалася прикритися, а в очах Максима не було ні краплі каяття — лише роздратування від того, що їх перервали.

Марта розвернулася і побігла в лісову темряву. Павло наздогнав її і просто йшов поруч, не даючи впасти чи загубитися. Вони йшли до траси майже до світанку. Вона ридала так, що, здавалося, з цими сльозами виходить саме життя, а він мовчки підставляв плече.

За кілька днів зателефонувала мати. Марта довго дивилася на екран, перш ніж відповісти.

— Як ти, доню? — голос матері був буденним, ніби нічого не сталося.

— А як я можу бути, мамо? — ледь чутно прошепотіла Марта. — Після того, що вони зробили?

— Ну, слухай… Максим зробив Софійці пропозицію, — випалила мати. — Він там якось домовився, щоб імена в документах змінити, зв’язки ж має. Софія вирішила нічого не скасовувати. Дата залишається та сама, яку ви обирали. Ресторан той самий. Ти ж прийдеш привітати?

Марта відчула, як у грудях закипає лють. — Ти серйозно? Ти пропонуєш мені дивитися, як моя сестра вдягає мою мрію і йде до вівтаря з моїм чоловіком у день, який я планувала місяцями?

— Ой, Марто, ну що ви через чоловіка будете ворогувати? — зітхнула Світлана Петрівна. — Ви ж рідні сестри! Ну, доля так склалася. Не можна ж близьку людину все життя ненавидіти.

— Вона вкрала моє життя, мамо! — закричала Марта. — Я дізналася, що вони зустрічалися за моєю спиною місяцями! А в лісі просто «зрозуміли, що це кохання». Це огидно! І тебе не бентежить, що за ресторан платила я? Що фотограф і музиканти найняті за мої кошти?

— Ну, все вже оплачено, гроші не повернеш, — відрізала мати. — Ми з батьком зараз у скруті, допомогти Софії не маємо чим. Нехай уже все буде як є. А ти приходь, ми будемо раді. Батьки Максима теж спершу здивувалися, але Софійка їм уже припала до душі.

Марта кинула слухавку. Рідна мати обрала бік зрадниці. Єдиним, хто залишився поруч, був Павло. Він приносив їй чай, змушував їсти і просто був присутнім у її тиші. Саме він одного вечора сказав: — Марто, ти не повинна бути жертвою в цій історії. Давай зробимо так, щоб справедливість перемогла.

За тиждень до свята Марта почала діяти. Вона зателефонувала фотографу — своїй давній знайомій. Розповівши правду, вона попросила повернути кошти, оскільки послуга замовлялася саме нею і для її свята. Знайома була шокована вчинком Софії і без вагань перевела гроші назад.

Потім Марта поїхала до ресторану. Розмова з адміністратором була важкою. — Але ж у нас уже закуплені продукти, замовлений декор! — бідкався менеджер.

— Ви отримаєте оплату від молодят у день весілля, — спокійно відповіла Марта. — Я не збираюся оплачувати банкет людям, які мене зрадили. Якщо ви не повернете мою частину внеску, я звернуся до юристів і розповім цю історію в соцмережах. Повірте, репутація вашого закладу коштує дорожче.

Забравши гроші, вона поїхала до батьківського дому. Вона знала, що Софія зараз на парах в університеті. Мати зраділа приходу Марти, думаючи, що та приїхала миритися. Марта дочекалася моменту, коли мати відволіклася на кухні, зайшла в кімнату сестри, вихопила з шафи ту саму білосніжну сукню і просто викинула її у вікно. Знизу її підхопив Павло, який чекав у машині.

У день, який мав стати найщасливішим у житті Софії, телефон Марти розривався від дзвінків. Дзвонила сестра, мати, навіть Максим намагався пробитися через блок.

— Мабуть, побачили сукню, — посміхнулася Марта, сидячи на терасі невеликої кав’ярні з Павлом. — Цікаво, коли вони дізнаються про ресторан?

Пізно ввечері до квартири, де Марта тимчасово жила, приїхала справжня «делегація». Софія гатила в двері так, що здригалися стіни.

— Виходь! Я тобі очі видряпаю! — верещала сестра. — Ти зіпсувала мені все! Мені довелося йти під вінець у якійсь дешевій сукні, яку ми нашвидкуруч купили на ринку! Жодної фотографії, жодного відео — фотограф просто не з’явився! Нам довелося в туалеті ресторану відкривати конверти від гостей, щоб розплатитися за їжу, бо ти забрала гроші! Я тебе ненавиджу!

Марта і Павло сиділи в коридорі, слухаючи цю істерику. Їй не було боляче. Навпаки, вона відчула дивну легкість. Концерт тривав годину, після чого зрадники нарешті пішли.

Вночі прийшло повідомлення від матері: «Марто, я розчарована. Не думала, що в тобі стільки отрути. Ти зіпсувала сестрі свято. Ти зобов’язана повернути всі гроші за банкет, бо вони витратили все, що їм подарували. Софія і Максим чекають на вибачення. Вони поки живуть у нас, тож приїжджай, поговоримо по-людськи».

Марта перечитала це двічі, а потім заблокувала номер матері. У той момент вона зрозуміла: у неї більше немає сім’ї, але у неї нарешті з’явилася вона сама.

Марта вирішила почати все з чистого аркуша. Вона змінила роботу, переїхала в інший район і назавжди обірвала зв’язки з минулим. Павло був поруч весь цей час. Через пів року він зізнався, що ще там, біля того озера, побачив у Марті силу, якою неможливо не захоплюватися.

За два роки у них народився син. Марта дізналася від спільних знайомих, що шлюб Софії та Максима не протримався і року. Максим почав зраджувати Софії майже одразу після весілля, і вони розійшлися зі скандалами та боргами.

Стоячи на балконі своєї нової квартири і дивлячись на щасливого чоловіка, що грався з сином, Марта зрозуміла: іноді доля забирає у нас щось цінне лише для того, щоб звільнити місце для чогось справжнього.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.