Чужа невістка стала рідною дочкою.
З чоловіком Світлана жила дуже щасливо. Я живу з ними по сусідству і ніколи не бачила щоб пара сварилася. Ігор і Світлана були ідеальною парою. Джерело
У них троє маленьких дітей. Ігор цілий день на роботі. Світла все по господарству. Живуть вони з його матір’ю, бабою Люсею. Діти завжди чистенькі, охайні.
На столі завжди повно всякої смакоти, а які вона пироги пече. Світла вся така розумна. Завжди з усіма привітається, вся світитися щастям.
Але, щастя її було не довгим. Ігоря не стало. Його лікували два роки. За цей час Світлана продала квартиру в місті, вона сама міська, вийшла за нашого односельчанина, і залишилося жити з селі.
Продала машину, влізла в борги. Але всі її зусилля врятувати чоловіка були марні. Ігоря не стало, в лікарні. Світлана була засмучена. Так хотілося допомогти їй чимось. Підтримати її якось. Але щоб прийти в себе Світлані потрібен був час.
Тільки ось часу у неї не було. Без грошей і в боргах, вона повинна була підготувати дітей до школи. Вона вирішила вийти на роботу, щоб хоч якось розвіятися, і допомогти родині.
Але ось тільки баба Люся відмовилася сидіти з онуками. Не можу говорити, сил не вистачає. Але ж їй всього 66 років. Можна сказати молода ще.
Загалом залишила я дітей собі. Весь день з ними, то книжку почитаємо, то в ігри пограємо. Слухняні, такі хороші янголята.
Потім баба Люся вирішила виселити невістку з дому. Говорити, що діти щодня синочка нагадують, аж сил немає. Стільки грошей на них йде вся пенсія, а мені ще лікуватися треба, для себе пожити. У тиші і спокої.
Хоча діти додому тільки ввечері приходять. Уже ситі і вмиті. І адже у баби Люсі на руках виросли. А вона пора вам своєю дорогою йти. Шукайте собі житло і купуйте окремо будинок, а на що, якщо вона і так в боргах.
Адже це її сина вона намагалася врятувати і хоч якось полегшити йому бiль. Але баба Люся була невгамовна. Діти зі Світланою були прописані в квартирі, а шлюб з Ігорем не зареєстрований. Тому Світлана по втраті годувальника, пенсію не отримує. І на дім свекрухи претендувати не може.
Що робити, не залишати ж сусідку на вулиці. І до дітей я так звикла. Запросила до себе пожити, ну думаю діти мої в місті живуть, а тут хоч не одна. А Світланка не їсть, не п’є, ночами не спить.
Все за свої борги переживає. Вирішила я їй допомогти. Є у мене ділянка землі, недавно брата не стало, ось у спадок і дісталася. Заплатили її кредит, а за залишок довелося корову здати.
Звичайно дітям потрібно молоко, але ми щось придумаємо. Он у мене теличка, через рік в корівку перетворитися. Головне без боргів. Так звикла я до Свєти, ніби рідна дочка, якої у мене не було.
Через три роки мій недолугий синочок надумав додому повертатися. Два рази був розлучений.
Приїхав як грім серед ясного неба, каже – знову розлучення. Ось синочка у тебе залишу, а то дружина нас кинула і поїхала. Я і плaкала і кричала. Але чесно він змінився в кращу сторону.
До сина раз в тиждень приїжджав. Грошима допомагав, забезпечував всім необхідним. А через пів року вони зі Світланкою вирішили одружитися. Ось тепер мій син в хороших руках.
Ніби як все налагодилося, стала баба Люся до нас в будинок заходити. Мовляв пускайте онуків до мене. Мені старій і немічній, по дому допомогти нікому. Мовляв великі діти вже, можуть і город полити, і травичку пощипати.
Хоча жодного разу їх не привітала ні з днем народження, ні з новим роком. І ось зі Світланкою думаємо як правильно, пускати до баби Люсі на підмогу чи ні. Все таки рідна бабуся.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
