fbpx

Половина будинку належить нам з чоловіком, половина – зятю. Нещодавно він привів в наш дім Софію. Я тільки помию підлоги, а вона цукор порозсипає. А ще вона для чогось постійно перекладає мої речі і я нічого не можу знайти. З холодильника вона постійно бере мої продукти без дозволу. А найнеприємніше, що вона віддаляє зятя від дітей. Що мені робити, я навіть пробувала подружитися з нею, але нічого не виходить

Чотири роки тому не стало нашої доньки. На той час вона вже була одруженою. Її чоловік був і є нам як син – нас з чоловіком кличе мамою і татом, завжди допомагав, ми навіть жодного разу не мали з ним найменших непорозумінь. А тепер я не знаю, що мені робити, з зятем у нас повне нерозуміння.

Ми жили в типовій двокімнатній квартирі, дочка з чоловіком в його однокімнатній квартирі. Відносини завжди були дуже теплі, тому вирішили все продати, добрати трохи кредитом і побудувати спільний дім. Тепер половина належить нам з чоловіком, половина зятю.

Земля наша, крім невеликої ділянки, прилеглої до будинку – це на двох. Тут стояв будинок прабабусі мого чоловіка. Він ні за що не згоден продавати ділянку або будинок. Каже, що це спадок онуків, інші варіанти не обговорюються.

Проблеми почалися рік тому, коли зять привів нову дружину. Ми не заперечували, бо розуміли,, що це життя, хоч і неприємно було. Але все розуміємо, він молодий, не одному ж бути тепер. Софія спочатку здалася нам милою і тихою, а потім почалися дивні речі.

Увечері я хвалю петунії на ганку, які вони гарні, а вранці горщики перевернуті. Тільки помию підлоги, а вона цукор порозсипає. Прошу не залишати брудну білизну де-небудь, вона погоджується, а вранці знову знаходжу речі, розкидані по всіх кімнатах. А ще вона для чогось постійно перекладає мої речі – дрібниці, але я постійно нічого не можу знайти.

Висловила зятю, що вона навмисне. Дмитро (зять) відмахується і говорить, що я надумую. Але як, якщо тільки я скажу, що мені погано, вона відразу вмикає музику на всю гучність. Я прошу зробити тихіше – робить, але починає пилососити. Прошу не приводити своїх шумних подруг, які цілими днями нічого не роблять, лише каву з нею п’ють і всіх обговорюють, але і на це Софія не звертає уваги.

А ще, вона постійно бере мої продукти. У нас роздільні холодильники, я просила в мій не заглядати і нічого звідти не брати без мого дозволу. Мені не шкода, не подумайте. Але попередь, що саме береш, щоб я знала. Увечері розраховуєш на одне, а готувати нема з чого – то яєць нема, то сметана закінчилася.

– Софія, ти брала? – Брала. – А чого не попередила? – Забула. І що на це скажеш?

А найнеприємніше, що вона віддаляє зятя від дітей. То до друзів його тягне, то в клуб, то на нічний сеанс у кіно. Вона молода, двадцять вісім років всього, зятю тридцять сім, дітям лише 11 і 8, і вони хочуть побути з татом. Але Софія спеціально між ними вклинюється. Він тільки йде до дітей, а вона його кличе з «важливої» причини. І так кожного разу!

Я пробувала з нею розмовляти – киває, з усім згодна. Але я бачу, що вона все одно робить по-своєму. Не розумію тільки, навіщо. І не знаю, що нам робити. Викупити половину зятя не зможемо, грошей не вистачить. Продати нашу половину і ділянку чоловік не дозволить, та й зять теж не потягне.

Та й хочеться бути ближчими до онуків, вони ж для мене зараз найрідніші. Я навіть пробувала з Софією подружитися, але нічого не виходить. Може, я правда надумую? Але як бути з онуками? Адже якщо Софія народить, що дуже ймовірно, боюся, вона дітей взагалі до батька не підпустить. Що мені робити? Як бути в цій непростій ситуації?

Фото ілюстративне – shutterstock.

You cannot copy content of this page