Майже два роки тому Поліна, впевнена у хороших перспективах, залишала рідну країну, щоб переїхати до Польщі заради заміжжя. Вона зустріла свою долю, Яцек приїжджав в Україну у відрядження, пів року тут працював, тоді вони й познайомилися.
Довго Поліна з ним зустрічалася, спілкувалася, а коли закінчився контракт на роботу, Яцек повертався додому і запропонував Поліні жити разом, адже мав до неї почуття.
Поліна теж щиро покохала, тому вирішила спробувати йти за своєю долею, адже втомилася бути сама, хотіла справжнього жіночого щастя.
– Мамо, я не проти, звісно, зовсім, якщо ти влаштуєш своє особисте життя, але ти впевнена, що варто приймати так легко таке серйозне рішення? – Запитувала її дочка Оксана. – Все ж таки тобі п’ятдесят три роки, ти не молода, щоб шанси просто так шукати. Це рішення не просте. Ти впевнена, що заради нього хочеш полишити дім і Україну?
– А що мені тут залишати, окрім тебе, доню, звісно? – Не розуміла сумніви доньки Поліна. – Яцек мене заміж кличе, у нього будинок великий в Польщі, я можу нарешті нормально влаштувати особисте життя, та й кохаю я його і хочу бути щасливою. Я не в тих роках, щоб перебирати, можливо, він доля моя, не хочу я свій шанс впускати.
– Але тут у тебе є робота хороша є, квартира та родичі й друзі, а там чужина, все чуже, – сумнівалася Оксана.
– В квартирі ти залишаєшся жити, вона не пустує, і я будь-якої миті можу повернутися, якщо не складеться там життя, – пояснювала Поліна. – Нове коло спілкування можна скрізь знайти, було б бажання. Але я знаю одне, що все життя буду шкодувати, якщо не спробую свою долю стати щасливою в шлюбі.
Оксана зрозуміла маму і більше не стала переконувати її та в особисте життя втручатися. Вона одного разу з’їздила до Польщі на невеличке весілля мами, а потім жила своїм життям.
З матір’ю вони були на зв’язку по телефону, спілкувалися багато, розповідали про життя.
Поліна на роботу в Польщі влаштувалася, подарунки надсилала дочки від себе та чоловіка, розповідала про красу життя в гарній європейській країні і не могла натішитися змінам в своєму житті.
Вони з чоловіком їздили відпочивати в Італію і в Туреччину. Загалом Поліна вірила, що тепер налагодиться її життя і вона стане щасливою, ще й трохи світу побачить.
У Оксани у житті особистому теж відбувалися свої зміни. Вона зустріла чоловіка, вони вирішили жити разом у її квартирі, і невдовзі на світ з’явилася їх донечка Світланка.
Офіційно розписуватись вони не поспішали, вірніше не поспішав Андрій, а коли дізналися про швидке народження другої дитини, навіть якось розгубилися, адже цього вже не планували.
– Ну, нехай будуть діти з різницею в рік, мені здається, це не так уже й погано, – говорила Поліна дочці телефоном.
А саму Оксану таки трохи бентежила відсутність офіційного сімейного статусу, і хвилювало квартирне питання.
Справа в тому, що вони вчотирьох жили в маленькій двокімнатній квартирі матері тому, що Андрій не демонстрував особливого прагнення щось змінювати чи покращувати життя своєї сім’ї.
Але найцікавіше чекало на всіх попереду, оскільки через два роки після укладення шлюбу Поліна вирішила повернутися на батьківщину з Польщі.
– Не вийшло у нас з Яциком хороше сімейне життя життя, – важко говорила жінка, ошелешивши своїх рідних. – Різні у нас з ним поглядів на життя, різний менталітет, різні виховання і цінності, все таки, різні культури даються в знаки, не зійшлися ми характерами і поглядами на життя і змінити це не вдасться.
– А що буде далі, ти подумала? – поцікавилася Оксана в матері.
– Зараз вирішу всі питання з розлученням, з документами та повернуся додому, а потім буде видно, – відповіла Поліна.
Повернення матері в Україну додому особливу радість ні в кого з родичів не викликало.
Та й сама вона явно не була рада проживання таким великим складом сім’ї на зовсім маленькій території.
Поки поліна ще удвох із донькою жила, якось мирились та все добре складалося. Тепер виявлялося, що у них зовсім радикально різне ставлення до абсолютно всіх побутових питань.
– Я розумію, що Світланка ще зовсім маленька, але вона плакала всю ніч та знову не дала мені нормально відпочити, а я так втомилася, – поскаржилася мати.
– Ну, так буває, коли дітки плачуть, то всі вдома не сплять, – невдоволено висловлювався зять Андрій до своєї тещі. – Ви забули, мабуть, як самі виховували малу свою дитину?
– Могла б прийти і ти, мамо, та заспокоїти внучку свою, якщо на те пішло, – сердилася Оксана.
– Я нічого не забула й завжди добре з усім справлялася, – мовила Поліна. – Я маю право у власній квартирі на тишу та спокій, якщо на те пішло.
Оксані з кожним днем було все складніше справлятися з усіма домашніми справами та вихованням маленької дочки, адже потрібно було краще прибирати і більше носити на руках дитя.
А сам Андрій особливої участі у цьому брав та взагалі постійно посилався на зайнятість на роботі, втомлюється там, мовляв.
Чоловік приходив з роботи дуже пізно, йшов рано, а відразу після повернення додому швидко намагався лягти спати.
– Ти, дійсно, вважаєш його поведінку нормальною? – Ображалася Поліна. – Твій Андрій одружуватися з тобою явно не збирається, як я вже зрозуміла, особливої заповзятості для покращення вашого матеріального становища у нього немає і при цьому у вас скоро з’явиться друга дитина.
– Але ти сама називала добрим те, що діти матимуть рік різниці, їм легше буде в житті, – нагадувала Оксана.
– Але тоді я жила далеко, не була добре знайома з твоїм співмешканцем, бо з чоловіком розписуються, а зараз зрозуміла все і все змінилося, – пояснила мати. – Мене просто зовсім не влаштовує перспектива постійного спільного проживання на такій маленькій території п’ятьом.
– Нам піти з чоловіком і дітьми на вулицю зараз? – образилася Оксана. – Чи ти виженеш нас після появи другої дитини туди?
– Я не збираюся вас виганяти, не перебільшуй, але прошу дуже замислитись про пошук окремого житла для себе, – просила тихо Поліна. – Ти ж сама чудово розумієш все, що нам разом тісно і це не діло жити так. Та й твій Андрій мені зовсім не подобається.
– Тільки у нас зараз немає грошей на оренду окремої квартири, ти ж добре знаєш, і взагалі мені здавалося, що ми все вирішили вже давно, – нагадувала Оксана. – Два роки тому ти вирушала будувати своє особисте життя за кордон і моєї думки не запитала.
– Ну, у нас не вийшло, не змогла я знайти там своє сімейне щастя, – виправдовувалася мати. – Ти чудово сама знаєш, що так буває, і могла б мені не нагадувати зайвий раз, мене засмучує розмова на цю тему.
У результаті мама й донька посперечалися, і кожна залишилася при власній думці.
Оксана після того ще Андрію скаржилася, лише йому байдуже до того було.
– Мені твоя мати теж не подобається зовсім, як було добре, коли вона сиділа у своїй Польщі, – сердився Андрій. – У будь-якому разі, як би ми не хотіли, орендовану квартиру і утримання двох дітей тільки на мої доходи ми зараз зовсім не потягнемо.
– Що ти пропонуєш натомість? – не розуміла Оксана. – За першої нагоди, як буде змога, я вийду на роботу і буду працювати, але це станеться, у найкращому разі, через пару років, не раніше.
– Значить, домовляйся з власною матір’ю, хай трохи заспокоїться і змириться, і поки що поживемо разом, а далі буде видно, – пропонував Андрій. – Потрібно їй нового нареченого знайти, щоб знову їхати і жити в нього і не сидіти тут.
Щиро кажучи, Оксані було прикро через такі слова Андрія, засмучувало поведінку матері та турбувало свій стан.
До появи на світ дитяти залишалося мало часу, а в них нічого не готово, ще й відносини в родині зіпсувалися дуже.
Після народження Світланки, батьки не планували другу дитину так швидко і більшу частину речей доньки віддали друзям. Тепер довелося самим вже збирати різні речі по знайомих.
– Якщо ви чомусь забули, то незабаром вдруге станете бабусею, то було б непогано взяти участь у допомозі нам чим можете, – звернувся якось до тещі Андрій.
– Я чим, цікаво, я повинна вам допомагати, враховуючи, що ви і так живете в моїй квартирі і я продукти купую часто для всіх? – не могла зрозуміти мати.
– Краще, звичайно, грошима нам зараз допомагати, а ми самі все потрібне дитині купимо, – пояснив Андрій.
– Треба ж, який продуманий підхід до мене, – голосно сказала мати. – А може тобі краще знайти іншу роботу, або підробіток якийсь, щоб самому забезпечити сім’ю, а не на готовому жити?
– За законом, якщо ви не знаєте, у мене ніби й сім’ї немає, я цілком вільна людина, – сказав Андрій. – Тож подумайте краще, якщо я піду від вас, донька ваша та двоє малих онуків залишаться на вашому забезпеченні зовсім.
– Якщо такі розмови вже зараз пішли від тебе, то не смію вас затримувати у своїй квартирі, прямо зараз йди, – сердито сказала Поліна. – З мене вистачить такого нахабства, а це ще друга дитина не народилася.
– Та без проблем, тільки з радістю, – посміхнувся Андрій і пішов збирати свої речі.
Оксана, від несподіванки, бігала від нього до матері та просила їх помиритися заради неї і дітей. Лише мати своє рішення міняти не збиралася, їй дійсно ця розмова багато чого прояснила про зятя.
– Ти що, не бачиш, що твій співмешканець готовий просто піти та так легко залишити тебе майже з двома дітьми на руках? – мовила мати, дивуючись поведінці доньки.
– Якби ти не почала таку недобру розмову, Андрій би так не зробив та, можливо, з часом ми офіційно розписалися б і вирішили всі свої проблеми, жили б щасливо однією сім’єю, як жили до того, як ти повернулася сюди, – стояла на своєму Оксана.
– У такому разі він зобов’язаний був забрати вас із собою, якщо йде сам, якби він вами дорожив або хоча б запропонувати це, а не робити мене винною і просто так залишати спокійно свою сім’ю, – різко сказала Поліна.
А самій Оксані, в цей час, відчайдушно хотілося вірити, що Андрій пішов, щоби самостійно вирішити всі проблеми, і найближчим часом обов’язково забере їх до себе, заробить трохи грошей.
Тільки від нього, на жаль, не було навіть дзвінків. На маму донька дуже ображалася і сама вирішила набрати Андрія.
– Я тут подумав та зрозумів, Оксано, що ми поспішили з народженням дітей і я зараз до цього зовсім не готовий, – виправдовувався сухим тоном Андрій. – Напевно, згодом я зможу допомагати вам фінансово, коли стану сам на ноги, а поки що нехай мама тобі допомагає, то вона залишила дітей без батька.
Оксана хвилювалася через все, що відбувалося, і опинилася в стаціонарі раніше терміну. Згодом у неї з’явився хороший синочок, вона повідомила радісну новину його батьку, але йому це було зовсім не цікаво, на жаль.
З стаціонару їх забрала Поліна з Світланкою.
Тепер вони вчаться якось разом жити, але стосунки між мамою і донькою холодні. Оксана дуже ображається на матір і впевнена, що вона зруйнувала її сімейне життя, залишила її без чоловіка, а дітей – без батька, вона винна, адже втручалася постійно в їх життя. От коли в Польщі жила, то були вони щасливі.
Але хіба мати винна в цій ситуації? Невже чоловік просто через спір з тещою просто міг залишити свою сім’ю просто так?
Фото ілюстративне.
