fbpx
Життєві історії
Поки я прокинуся, моя невісточка вже все зробить. З кухні пахне, тісто підходить, одяг уже випраний і сохне, а вона вертається із сапкою з городу. Кажуть, що та матір щаслива, котра має дочку. А я щаслива, бо маю невістку. Та ще й так доля склалася, що дочка живе далеко, а невістка в одній хаті зі мною. За 16 років я не чула від неї лихого слова. Зате від дочки, хоч вона і приїжджає рідко, щоразу наслухаюся такого, що вуха в’янyть. І синові і невістці від неї перепадає

Не даремно люди кажуть, що чужа сім’я темний ліс і у кожного своє щастя. Інколи навіть не знаєш, як насправді живе сусідська родина, не то вже родичі, які живуть далеко. І хай там що говорять, але все залежить від самої людини.

Кажуть, що та матір щаслива, котра має дочку. А я щаслива, бо маю невістку. Та ще й так доля склалася, що дочка живе далеко, а невістка в одній хаті зі мною. За 16 років я не чула від неї лихого слова. Зате від дочки, хоч вона і приїжджає рідко, щоразу наслухаюся такого, що вуха в’януть. І синові і невістці від неї перепадає. За матеріалами

Обох дітей я народила від одного чоловіка, обох однаково виховувала, а виросли вони різними, як небо і земля. Син одружився із сільською дівчиною, господар, гарний батько для своїх дітей. А дочка вже двічі була заміжньою — і двічі за якимись пройдисвітами. Я навіть батьків жодного з них не бачила. Доччині сини виросли при мені, досі проводять у селі всі канікули. Багато душі вклала в них і моя невістка. До того ж ніколи не дорікнула, що займається чужими дітьми.

Вона — вчителька, але в її руках горить уся домашня робота. Поки я прокинуся, моя невісточка вже все зробить. З кухні пахне, тісто підходить, одяг уже випраний і сохне, а вона вертається із сапкою з городу. Син тим часом порається коло худоби.

Ремонт у хаті, квітники, бруківка на подвір’ї — це все заслуга моєї невісточки. Вона так мудро скеровує мого сина, що він виконує всі її забаганки. І нахвалює його постійно, і нашіптує щось. Хоче все мати своє, щоби скрізь було гарно.

Під час навчального року в неї багато часу займає підготовка до уроків, до різних свят, які вона готує в школі. Тож навіть не знаю, коли лягає спати. Захоплююся її ентузіазмом, працездатністю, тим, що вона завжди акуратно причесана, гарно вдягнена, з нафарбованими нігтями. Сама навчилася робити собі манікюр, купила спеціальну лампу, щоб не витрачати часу на поїздки до райцентру. Ще ніколи не вийшла на город без рукавичок. Ще ніколи не запізнилася на урок. Ніколи не вийшла із хати, не прибравши. Ніколи не було такого, щоб не перевірила в дітей домашнє завдання.

І головне, що моя невістка ніколи косо не подивилася, коли я даю дочці продукти чи гроші. Ще сама докладає в її сумку більше всього. Купує одяг для її дітей, різні подарунки, допомагає їм у навчанні.

А тепер про дочку. Вона теж має нафарбовані нігті, але борони Боже, щоби запхати їх у грядку. Відколи виїхала із села, ноги її на городі не було. В селі їй смердить гноєм, тут їй усе несмачно, негарно, неприємно.

Що не скажеш, не зробиш, як не глянеш — усе не так. Як впораємо свиню, то невістка за кілька годин її розробить: щось — у маринад, щось — у банки чи в морозилку. А дочка ходить кругами і фукає. Не фукає тільки, як м’ясо до міста везе.

Уже шістнадцять років вона вважає, що моя невістка прийшла на все готове, хоча я куди не подивлюся — всюди бачу працю її рук. Як послухати мою дочку, то жінка її брата — кара Господня для сім’ї. Вона і готує, і одягається, і виховує дітей неправильно. Дочка постійно з неї насміхається, називає «вчительoхою », каже, що товста. Рідного брата обзиває підкаблучником і постійно рахує його гроші.

Мене ж дочка звинувачує в тому, що я люблю тільки сина і його сім’ю. Дорікає щоразу, як у хаті з’являється щось нове: килим, штори, тюль, кухонний гарнітур, телевізор… Кажу їй, що то син із невісткою купують за свої гроші, бо молоді, добре заробляють і хочуть, щоб у хаті було гарно, по сучасному. А вона чи заздрить, чи не вірить — вічно незадоволена й насуплена.

Останній раз вчинила скандал на рівному місці й хотіла забрати додому дітей. А вони почали проситися, менший навіть заплакав — не хочуть додому. То перепало і невістці, що нібито налаштовує їх проти рідної матері, і мені, що потураю дітиськам.

Розумію: якби моя невістка була менш терплячою, менш згідливою, то ми всі вже давно пересварилися б. А вона вміє все згладити, перевести на жарт, змовчати, забути, простити.

Може, дочка моя така через те, що в неї не складається особисте життя. Може, заздрить невістці. Не знаю, але, чесно кажучи, радію в душі, коли чую, що не зможе приїхати. Мені легше передати їй сумку з продуктами автобусом, ніж пережити її гостину.

…Тож не завжди дочка рідніша й добріша від невістки. У житті буває різне…

ЯРОСЛАВА.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook