Моя сестра, Оксана, вийшовши заміж, переїхала до родини чоловіка, а я залишився жити в нашому старому батьківському будинку.
Життя в чужій родині для Оксани було сповнене випробувань. Свекри так і не прийняли її за свою родину. Вони постійно знаходили привід для докорів і критики.
Сестра прожила там п’ять важких років, але дітей у них із чоловіком так і не було.
Втомившись від постійних докорів та суперечок, Оксана зважилася на відчайдушний крок — поїхати на заробітки.
У той час наша сусідка, Дарина, вже давно працювала в Італії і привозила звідти значні суми, будуючи собі великий і гарний будинок.
Оксана вирішила наслідувати її приклад, щоб заробити на власне житло і нарешті вирватися з-під постійного нагляду свекрів.
Їй пощастило влаштуватися до доброї та спокійної синьйори. Коли італійка дізналася про нелегке життя Оксани, вона стала їй співчувати і дуже підтримувала.
Оксана заробляла хороші гроші і регулярно відправляла їх чоловікові, Андрію, наказуючи будувати свій дім.
Андрій дійсно всі кошти вкладав у будівництво. Поки дружина тяжко працювала за кордоном, він звів такі чудові хороми, що всі сусіди в селі з цікавістю заглядали на подвір’я.
Минав рік за роком. Одного разу Оксані зателефонувала та сама Дарина, яка колись допомогла їй виїхати до Італії.
Дарина була дуже схвильована і почала розповідати, що в будинку, який Оксана будувала, її чоловік Андрій господарює з іншою жінкою.
Оксана, відпросившись у синьйори, негайно поїхала додому. Але там її чекало розчарування: свекри навіть на поріг не пустили.
— Ти тут більше не живеш! — сказала свекруха.
— Я хочу поговорити з Андрієм! Що тут відбувається? — намагалася з’ясувати Оксана.
Виявилося, що Андрій весь час говорив неправду їй.
Він переконував, що мати переоформила частину їхнього подвір’я на нього, і саме тому вони будують новий дім поруч із батьківським.
Насправді ж, уся земля і все майно належало свекрусі. Усе, що вона заробила, пішло на будівництво будинку на чужій, батьківській землі.
З важкою душею Оксана прийшла до мене, свого брата.
Але поки вона працювала за кордоном, ми з дружиною доглядали наших стареньких батьків, і тепер у нас уже є двоє дітей.
Нам, звісно, було шкода сестру, але моя дружина, Яна, категорично не хотіла, щоб Оксана жила з нами, адже вона не допомагала доглядати батьків, поки була за кордоном.
Сестра переночувала у нас одну ніч.
Наступного дня ми з Яною покликали її на кухню для серйозної розмови.
— Оксано, нам дуже шкода, але ти маєш нас зрозуміти, — почала Яна.
— Так, сестро, — підтримав я. — У нас двоє дітей, і тут, у батьківській хаті, і так тісно.
Оксана опустила очі.
— Я розумію. Але я ж вам не заважатиму! Я буду тихенько, — прошепотіла вона.
— Ти краще послухай, — сказав я, намагаючись бути максимально м’яким. — Поки ти ще молода і маєш здоров’я, повертайся до своєї синьйори в Італію. Зароби ще грошей, щоб купити хоча б маленьку хату в нашому селі, але на своє ім’я.
Яна промовила:
— Інакшого виходу ми тут не бачимо. Ти не можеш почати все з нуля тут, у нас, ти тут на свою хату ніколи не заробиш, а у нас, хоча ми дуже любимо тебе, але сама розумієш, місця немає. Тобі треба свій кут, і ти можеш його заробити.
Оксана довго мовчала, а потім просто підвелася і кивнула.
— Дякую за нічліг.
Сестра пішла. Наступного дня я дізнався, що вона поїхала в Італію.
Написала мені повідомлення, в якому дякувала за все і просила пробачення, що стала для нас тягарем.
Мені дуже шкода її, щиро кажучи. Але хіба я не правий?
Фото ілюстративне.
