Щоб мені допомогти з дітьми, на якийсь час мама перебралася жити до мене. Її двокімнатна квартира якийсь час пустувала, а потім мій брат одружився і вирішив, що вони з дружиною поки поживуть в маминій квартирі.
Щоб не бентежити Олега і Тетяну, мама там навіть не з’являлася, сама колись з бабусею жила, то ж не бажала невістці того ж. Брат з дружиною спокійно жили в готовій квартирі, не сплачуючи за неї ні копійки. Тимчасовий притулок швидко перестав сприйматися таким. Олег з Тетяною змінили замки, і з ентузіазмом почали робити ремонт.
– Не треба, я сама потім як-небудь зроблю, – несміливо заперечила мама.
– Ми для себе! Нам же жити! – посміхнулася у відповідь Тетяна.
– А потім квартиру купимо, з’їдемо, все тобі залишиться, – додав Олег.
Вони пофарбували стелю, переклеїли шпалери і поміняли лінолеум. На тому ремонт і закінчився. Але мама і цьому була рада. Хоча і не бачила, як змінилася її квартира.
А потім в маминій квартирі з’явилася нова кухня. Крім кухні, вони прикупили нові меблі у вітальню, у спальню, стільці на металевий ніжках. До себе додому вони нас не запрошували, все це я помітила за фотографіями в соціальних мережах. Мамині меблі були відправлені на смітник. Потім вони змінили всю сантехніху: унітаз, змішувачі, труби, лічильники.
Мама раділа, які ж Тетяна і Олег! Навіть намагалася допомогти їм грошима, але вони гордо відмовилися, знову повторюючи: – Ми для себе робимо! Нам же жити! Потім все тобі залишимо, на знак вдячності.
– Ми не тільки для себе, але і для Вас стараємося! Ми ж не чужі люди! – захоплено щебетала невістка.
Квартиру вони так і не купили. Бабуся захворіла, вони з мамою домовилися жити разом. Якраз мій молодший син підріс, і пішов в садочок.
Ну і якщо вже Тетяна і Олег такі чудові, то було вирішено виділити їм бабусину квартиру. І не просто виділити, а офіційно передати у власність їхній сім’ї.
Олега посвятили в прийдешні плани. З Тетяною обговорили переїзд: вони до бабусі – в однокімнатну, бабуся до мами в двокімнатну. Зрозуміло, їм було розказано і про долю квартири, в яку вони поїдуть жити: дарча на Олега, далі нехай самі розбираються, хто буде власником.
Тетяна дякувала мамі, за можливість пожити не сплачуючи оренду. Вона обіймала бабусю, обіцяючи не затягувати з правнуком або правнучкою. На такій радісній ноті всі почали збирати речі. Перевалочний пункт був влаштований у мене вдома. Мама, бабуся і її речі чекали моменту, коли Олег і Тетяна поїдуть в майже свою квартиру.
І тут Тетяна почала щось говорити про обставини, що змінилися: – Якщо у нас своя квартира, то ми дещо з собою заберемо. Олег сказав, що у бабусі все старе. Ви не проти?
Мама дала добро. Як вона подумала: ну, ліжко заберуть. Шафу. Стільці. На перший час.
Коли Тетяна подзвонила і повідомила, що вони з’їхали, мама з бабусею викликали вантажну машину і вирушили в своє житло. У квартирі не було нічого. Зовсім нічого. Ні меблів, ні штор, ні кухні, ні змішувачів. Навіть лінолеум в одній з кімнат було знято і вивезено.
Мама в розпачі подзвонила Олегу.
– Ти впевнена? – перепитав брат. – Я на роботі був, речі збирали Тетяна і її двоюрідний брат. Ще не розпаковано нічого. Зараз подивлюся і назад відправлю. З Тетяною сам поговорю. Через чотири години до маминого під’їзду під’їхала газель з меблями і Олегом.
– Бабцю. А давай ти не будеш нічого переписувати? Нехай квартира на тобі так і залишиться, – попросив Олег, розчарований скнарості дружини.
Брат розлучився через чотири місяці після переїзду. Тетяна його не пробачила за те, що вона просто так три роки горбатилася в свекрушиній квартирі, купувала меблі, а її виселили в бабусин однокімнатний варіант, ще й обдуривши з офіційним оформленням власності.
Але я рада, що все так сталося і що Олег зміг побачити, ким насправді є його дружина.
Фото ілюстративне – MarieClaire.
