fbpx
Життєві історії
Поки бабуся тихенько в куточку молилася, Оленка довго вовтузилася на бабусиній печі. Вже принесла подушку, підправила одіяльце. А потім, несподівано, згадала, що в улюбленій дідусевій книжечці ще з осені лежить увесь її гербарій. З листочків клена зробила мамі сукню, з листочків акації – чобітки, з травинок – волосся. Домалювала мамі голівку, голубі, яскраві очі і велику-велику посмішку. В руках намалювала мамі дві торби. А потім вмить очі дівчинки стали вологими. Шкода, що вона не вміє писати. А так хотілося б написати матусі, щоб вона ніколи більше не їхала у ту далеку Італію

Оленка довго вовтузилася на бабусиній печі. Вже принесла подушку, підправила одіяльце. А потім, несподівано, згадала, що в улюбленій дідусевій книжечці ще з осені лежить увесь її гербарій.

Хутко підвівшись, підбігла до невеликої полички з книгами. Малими рученятами стала передивлятися запилені газети і журнали, а ось і вона, стоїть в куточку. Дідусь вже давно її не читає, останнім часом він погано бачить, тому бабуся ховає всі книги від нього подалі, бо він так любить читати. А ця книга – його улюблена, скільки вже раз Оленка бачила дідуся Тимофія з нею в руках. Про що ця книга дівчинка ще не знала, цього року вона лише пішла в перший клас, не вміла поки читати.

Поки бабуся Марія читала молитву, Оленка тихенько сіла за стіл і, знайшовши клей, стала ладнати композицію з листочків. Таку вона бачила у школі, між робіт старшокласників, розвішених на дошці оголошень. Вчителі, зазвичай, розміщували туди щось цікаве.

З листочків клена зробила мамі сукню, з листочків акації чобітки, з травинок волосся. Домалювала мамі голівку, голубі, яскраві очі і велику-велику посмішку. В руках намалювала мамі дві торби.

А потім сіла і заплакала. Шкода, що вона не вміє ще писати. А так хотілося написати матусі, щоб вона ніколи більше не їхала у ту далеку Італію, щоб була завжди поруч з нею. Не потрібні Оленці солодощі, вона може сама собі наколядувати цукерок на коляду, а потім ще місяць їх ховати в шухлядку, щодня роздаючи по одній мамі, бабусі і дідусеві. Не потрібні їй нові сукні, чобітки. Вона готова ходити в старенькому польто, як її однокласниця – сусідка Маринка, але вона живе з мамою й татом. Оленка написала б мамі, як вона її любить, просила б повернутися і залишитися поруч з нею назавжди. Розповіла б, як їй холодно та самотньо вечорами. Бабуся з дідусем старенькі, рано спати лягають, їй навіть поговорити ні з ким. А цього Нового року у них не було новорічної ялинки, бо все село замело снігом, дідусь і так ледве ходить, до лісу не дійшов би.

І ще, і ще багато чого б написала, але не вміє. А мама приїде лише на Великдень.

Бабуся дочитала молитву. Зібрала листочки, поклала в книгу і віднесла її на місце. А Оленка взяла в рученята листок паперу з “мамою”, яку вона сама змайструвала і поклала біля подушечки.

Сьогодні вона спатиме спокійно. Відсьогодні їй буде з ким поговорити.

– На добраніч, бабусю! На добраніч, дідусю! – лагідно мовила, і перевернулася на бічок, обійнявши свою “маму”.

Оленка Подоляк.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page