Я завжди допомагала своїм мамі і татові. Навіть коли вийшла заміж, мій чоловік не був проти, щоб частину своєї зарплати я віддавала їм.
Мій Олег вже давно залишився без батьків, тому поважав моїх маму й тата.
Ми з чоловіком гарно живемо, добре заробляємо, тому для нас зайвих три тисячі гривень не така непосильна сума. А батькам ці гроші дуже допомагали. Вони і харчі могли собі кращі купити, бо на пенсії обоє вже, і на санаторій на літо відкласти. Загалом, усім добре було.
А після 24 я виїхала до подруги в Польщу, вона там давно вже живе і запросила мене з дітьми, щоб ми трохи у спокої пожили в неї. Я звільнилася з роботи і поїхала до Ольги.
Подруга мені дуже допомагала, підтримувала, як могла.
А на початку наступного місяця мені подзвонила мама і запитала, чому ми їм на картку не перерахували гроші, як це робили завжди.
Я була настільки здивована, що словами не передати. Це ж рідні батьки, як вони у цей важкий для мене також час можуть думати про гроші лише для себе.
Я пояснила мамі, що сиджу без роботи зараз, а чоловік усю свою зарплату переводить на картку мені, адже я тут сиджу з двома дітьми в чужих людей, в чужій країні. І, хоча вони мені допомагають в усьому і грошей ні за житло. ні за продукти брати не хочуть, все ж я маю мати свої гроші, ще й ціни тут досить високі.
Мама поклала телефон, але перед тим мені дорікнула, що я лише про себе думаю і мені не цікаво, як зараз живуть мої батьки на одну лише пенсію. Я могла б в Польщі піти на роботу і грошей вистачало б і їй і мені.
Фото ілюстративне.
