Подруга моя з Польщі приїхала до батьків зі своєю сім’єю. Хоча я довго не бачилася з нею, але не дуже люблю, коли зустрічаємося. Ні, вона не погана людина, справа в іншому.
У Ксені в житті все легко склалося. Ми народилися і виросли в селі. В один період і разом заміж вийшли. Жилося і нашій сім’ї і Ксені непросто, в селі роботи мало, в основному на сезон, сільське господарство, а взимку роботи немає.
Ксенія з чоловіком поїхали в Польщу. Наважилися залишити дітей на своїх батьків і шукали там роботу. Спочатку їм було там непросто, скаржилися не раз, коли приїжджали, а потім все налагодилося, забрали туди дітей навчатися, вже й своє житло мають, нещодавно і автомобіль Ксені купили.
Подруга приїжджає, привозить багато гостинців, дітям солодощі і постійно вихваляється своїм життям. Вона стала такою поважною пані. Вихваляється, що вони там те, вони се, їх поважають, багато друзів мають. Розповідають про усе, що досягли там.
А в нас життя склалося зовсім не так, як хотілося б, як жили раніше, так і зараз живемо в селі: чоловік трактористом працює, а я на ферму до місцевого фермера ходжу. Двоє дітей, старша в місті навчається, весь сімейний бюджет.
Коли Ксеня приїжджає, щоразу до нас забігає з чоловіком, я намагаюся, щось смачне приготувати, але це й близько не стоїть з тим, що вона звикла їсти.
Вона дуже доглянута, нафарбована, має гарну зачіску. Хоча ми з нею ровесниці, але я виглядаю старішою за неї на років 10.
Ми говоримо, подруга дякує і йде додому, а в мене на душі залишається порожнеча ще довго, ну чому нам так не пощастило в житті.
Мені зараз 49 років, чоловікові – 52, вже й сама думаю їхати десь за кордон на заробітки. Але чи ще не пізно? Не знаю чи вдасться нам влаштуватися там в такому віці.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
