Уявляєш, вона Катрусі моїй, дитині восьмирічній, по телефону часто телефонує! Звісно, телефонує завжди, звичайно, вона мені:
«А можна Катрусю покликати до телефону, я скучила за нею, хвилююся, як вона там без мене, хочу її дещо запитати!» – каже. Няня! Стороння зовсім нам людина і нашій родині абсолютно. Це як взагалі розуміти? На день народження Катрусі в 11 червня їй подарунок принесла, ляльку, про яку дочка мріяла вже досить багато часу. Вона дуже дорого коштує, няня половину своєї зарплати за неї віддала! Навіщо? Вона ким себе уявила взагалі? Бабусею рідною, чи тіткою, що мамою хрещеною? Не знаю, не подобається мені все це. Дуже не подобається це мені і я цього більше приховувати не хочу! – якось подруга Світлана поділилася зі мною.
Ще недавно сама Світлана своєю нянею нахвалитися не могла, так уже всім вона її розхвалювала з усіх сторін.
Після кількох невдалих спроб на ниві пошуку, нарешті, пощастило – знайшлася чудова, людяна така жінка.
Правда, без педагогічної освіти вона зовсім, але зате добра, акуратна і дуже відповідальна людина.
З донькою Світлани вона порозумілася дуже швидко, з перших же хвилин, а це показник досить таки позитивний, це дуже важливо для хорошої няні.
Дитина у Світлани, щиро кажучи, зовсім непроста, вона дуже активна та неслухняна, і знайти до неї підхід може далеко не кожен педагог.
А няня, Вікторія Дмитрівна, з цим легко та швидко впоралася.
Няня весь час щось винаходить, і співає, і танцює, і печиво пече, зрозуміло, з Катрусею.
За пів року своєї праці няня таки навчила дівчинку читати, вивчила з нею купу віршів і пісеньок.
Світлана з чоловіком працюють цілий день, і ввечері до їх приходу в квартирі завжди ідеальний порядок, дитина сита, вмита і задоволена, ніяких проблем зовсім немає.
Проблема намалювалася лише тільки недавно, коли няню відпустили у відпустку, на яку вона довго дуже чекала, оскільки хотіла відпочити саме влітку.
– Ця Вікторія Дмитрівна у Катрусі просто з язика не сходить! – хвилюючи розводить руками Світлана. – «А коли вона прийде? А скоро? А завтра прийде?» Всі вуха вона проговорила вже і мені, і батькові. Ну добре Катерин, вона ще зовсім дитина, з нею все зрозуміло, звикла, прив’язалася до людини. Няня з нею цілий день з ранку до вечора. Ми теж в дитинстві звикали і до вихователів у садочку, і до вчителів. Але ж Вікторія Дмитрівна – доросла така собі людина! Телефонує мені по телефону – як ви там, каже, я хвилююся, скучила за Катрусею.
Світлана вважає, що няня повинна знати своє місце в чужому домі, дотримуватися дистанції з ними і дитиною.
– Мені не потрібна ще одна рідна бабуся! – сердиться Світлана. – Їх у нас і без неї досить, регулярно мене всьому повчають, говорять, що мені потрібно робити. Її справа – сумлінний нагляд за дитиною за хорошу оплату, все, більше ми у неї нічого не просимо! Без всяких отих її потакань. А це мені все вже не подобається. Взагалі, я зараз подумала – після відпустки, мабуть, буду няню міняти! Попереджу її заздалегідь, щоб шукала собі роботу. Я готова їй дати відмінні рекомендації, все, що від мене потрібно, будь ласка. Але собі буду шукати людину простіше. Яка буде ставитися до мене, як до роботодавця. Без всяких зайвих телячих ніжностей.
Як вважаєте, Світлана права? Няня повинна знати своє місце? Вона ж не родичка, а просто найманий персонал.
Прив’язуватися душею до чужої дитини, а тим більше, допускати, щоб дитина роботодавця прив’язався до тебе – непрофесійно.
Світлана вважає саме так, тому цю жінку більше до себе на поріг навіть не пусте.
Світлана хоче няню тепер звільнити. Але чи правильне рішення це?
Фото ілюстративне.