fbpx

Подруга дуже часто запитує мене, чи я не знаю того чоловіка, якого вона колись так покохала. Але його батьки заборонили йому з нею одружитися, і вони розлучилися. Подруга зараз на пенсії, живе небагато, у неї є діти, нелюбий чоловік. Але я не зізнаюся, що знаю де цей чоловік, не даю його телефон. Зараз він багатий, на високій посаді, але у нього є теж сім’я і діти. Він часто запитує про мою подругу. Я я мовчу, кажу, що не знаю де вона. Хіба я можу втручатися в їхні сім’ї

Вже багато часу ми з чоловіком не можемо спокійно спати, вирішуємо велику проблему – чи маємо ми якесь право зруйнувати дві сім’ї? Чоловік же вважає, що ми можемо врятувати щире кохання і повернути їм щастя в житті. Все, що потрібно – це дати потрібний телефон нашій старої подрузі, дуже хорошій жінці.

Хочу розповісти вам все. Мій чоловік – зараз на пенсії. Недавно їздив, зустрічався з друзями-однокурсниками. У них була хороша, дружна компанія. Таких молоденьких курсантів помітили ми – дві подружки. У нас з чоловіком все склалося: збудували гарну сім’ю, виростили власних дітей. Потім осіли ближче до своїх родин, до людей похилого віку, які потребували нашої допомоги та турботи, в рідне місто.

Ну, загалом, все добре, але мова піде не про нас. Друг чоловіка дуже кохав мою подружку, вони зустрічалися більше року і всі їм заздрили, такі були щирі їх почуття. Вони ніколи не сперечалися і завжди розуміли один одного з пів-погляду. Але весілля зіграти їм не вийшло не вийшло. Сестра хлопця чомусь не злюбила мою подружку і завжди розповідала своїм батькам щось погане про неї. Ті заборонили їм спілкуватися, були справжні суперечки потім того хлопця зі своїми батьками.

Пара все рідше стала спілкуватися. Загубилися ми потім надовго, стільникових телефонів тоді ще у нас не було, а листи писати ніхто не хотів.

Моя подружка весь час жила тут, зараз у неї є чоловік і дорослі діти. Ми стали часто зустрічатися з нею, то в кафе посидимо, то по магазинах разом походимо. Кожну зустріч вона згадувала свою молодість і той щасливий рік, своє справжнє кохання. Я завжди з сумом слухаю її.

Одного разу після такого вечора спогадів я поскаржилася чоловікові. А він сказав, що його друг, а він часто з ним спілкується, працює зараз на якісь високій та дуже добрій посаді, зізнався, що шкодує у своєму житті лише про одне – не зміг піти наперекір своїм батькам і поїхав без своєї нареченої. У нього теж зараз сім’я, але нелюба дружина. Він продовжує кохати мою подругу.

Наші друзі не знають, що ми дуже добре спілкуємося з їхніми половинками. Ми можемо дуже близько до моєї подруги, ми можемо знову з’єднати їх долі – просто продиктувати телефони. Вони часто зараз запитують у нас один про одного, а ми знизуємо плечима – не знаємо.

Чоловік готовий розповісти другові всю правду і по-чоловічому допомогти. Каже, що позбавляємо цих людей щастя, адже діти у них вже дорослі, своє життя мають, а вони так сумують одне за одним. А я не згодна: якщо ми їх з’єднаємо, то розплачуватися за це будуть усі: їх сім’ї, діти. Так вони самі заплуталися, застрягли в минулому. А хто буде винен? Ми, звичайно! Я думаю, що не можна ось так лізти в чуже життя, правильно? Нам ця думка спокою не дає.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page