fbpx

Подарунок, призначений свекрусі на ювілей, я відвезла своїй мамі. Їй кухонний комбайн за 6 тисяч гривень теж згодиться. Мама була дуже щаслива

Наприкінці жовтня у свекрухи був ювілей – 65 років. До нього вона почала готуватися заздалегідь, ще з вересня дзвонила нам і кликала нас із чоловіком та дітьми на свій день народження.

– Таке свято раз в житті, тому жодних відмовок не приймаю, так рідко приїжджаєте, – говорила мама чоловіка, – у вас машина є, тому 600 кілометрів не проблема. Мені не щодня 65 років виповнюється, зрештою!

Щоб поїхати до мами на ювілей, треба було з роботи відпроситися і мені, і чоловікові, а це зробити не так просто. Але Анна Гаврилівна не здавалася:

– Як так! У свахи на ювілеї були, а до мене не приїдете?

Ось знайшла із чим порівнювати! Мої батьки за 60 кілометрів живуть, до них на ювілей з’їздити — справа одного дня! До того ж, природно мені мої батьки ближчі були. Вони допомагали нам, чим могли, а від свекрухи одне скиглення на тему: «Грошей немає».

Анна Григорівна закотила нам сцену прямо з відеозв’язку:

– Нікому я не потрібна, сину рідному і те не потрібна! Внуків тільки з відео бачу, не приїде ніхто, не відвідає. Соромно сказати, двоє дітей, а ювілей, мабуть, наодинці зустрічатиму стану…

Чоловік рідній сестрі зателефонував, мовляв, ти їдеш?

– Їду, – каже зовиця, – матуся там зовсім одна! І ти май совість, придумай щось. Не вийде з дружиною та дітьми, хоч один приїжджай! Ось мами нашої не стане, пошкодуємо потім, що до неї не їхали!

Я все розумію, але сама зовиця на малій батьківщині востаннє була ще до свого заміжжя 7 років тому, дітей у неї немає, живуть із чоловіком для себе, матеріально забезпечені, чого б хоч раз на рік матусю не відвідувати? Але ні, сестра чоловіка воліла літати за кордон.

Чоловікові нічого не кажу, навіщо. Хоча запропонувала йому: свекрусі замовити подарунок з доставкою, якщо вже поїхати не виходить. А тут чоловік каже:

– Я домовився, змінився, маю чотири дні вихідних. Поїду до мами, добре б усім разом поїхати, якби в мене вийшло, може, і ти з кимось поміняєшся? А? Дітей звозимо, нехай порадіє бабуся.

І я почала крутитися. То одну колегу спитала, то іншу. Ні так, ні ні ніхто точно не говорив. Це й зрозуміло: люди мають свої плани. Нарешті одна таки погодилася.

– Чудово, – засяяв чоловік, – подарунок не замовляємо, купуємо і веземо.

Так і вирішили. Купили подарунок для мами чоловіка: техніку для кухні.

І ось, усе владнали, речі зібрали, виїжджати через два дні, я в магазині з донькою була, коли зателефонувала Анна Григорівна:

– Ой, мало не забула сказати, не приїжджайте! Я до дочки лечу завтра. Хоч подивлюся, як вона живе, та й ювілей там відсвяткую.

– Анно Григорівно, а раніше про свої зміни в планах не можна було сказати? Ми гарячково під дату Вашого ювілею вихідні підлаштовували, а тепер Ви їдете?

– Ну, у вас же квитки не пропадають, ви ж на машині хотіли їхати, які проблеми? – каже. – Це мій ювілей, зрештою, як хочу, так і святкую!

Я приїхала додому, з виразу обличчя чоловіка зрозуміла, що йому теж мама вже зателефонувала. В той вечір він набрав сестру, щоб запитати, навіщо вона так зробила.

– У чому справа? – здивовано відповіла зовиця. – Ми самі лише тиждень тому вирішили, що мама летить до мене. Ви ж не виїхали?

Отак, бігали, домовлялися, тепер у кожного буде розірвана відпустка, і все намарно. Але я вирішила, що не пропадати ж вихідним, тому взяла подарунок і ми поїхали до моєї мами. Їй кухонний комбайн за 6 тисяч гривень теж згодиться. Мама, до речі, була дуже щаслива.

А через тиждень свекруха нам зателефонувала і повідомила, що вона вже вдома і ми можемо її подарунок передати поштою. А коли я їй сказала, що подарунка немає, вона дуже образилася, мовляв, такий ювілей у неї один раз в житті, а ми на подарунок поскупилися.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page