Подарунок для сестри. На 30-річчя незaміжньої сестри чоловіка свекpуха сказала, що ми мaємо подарувати їй квартиру
Історія про те, як родичі стали вимaгати, щоб ми подарували квартиру сестрі мого чоловіка.
У ресторані ми відзначали ювілей незаміжньої сестри чоловіка – 30 років. Я їй ніколи не подобалася, і відповідала їй повною взаємністю.
У нас з чоловіком дві квартири – одна наша спільна, куплена в шлюбі, друга – мій спадок від бабусі, на яку у чоловіка немає ніяких прав. Бабусину квартиру ми здавали і платили цими грошима за іпотеку квартири, в якій ми живемо. Платити нам ще три роки.
У ресторані були всі родичі чоловіка – його мати, бабуся і різні тітки-дядьки. Вони тиснули чоловікові руку, кажучи, що його щедрість не знає кордонів.
Чоловік, оглядаючи подарунковий конверт з грошима, здивовано знизував плечима – 2 тисячі хіба щедрість?
Все стало зрозумілим, коли слово взяла свекруха:
– Сину! Твоїй сестрі сьогодні 30 років. Така чудова дата заслуговує не менш чудового подарунка. У тебе дві квартири, і одну з них ти подаруєш сестрі. Сам вибереш, яку.
Родичі заплескали в долоні, тихо перемовляючись між собою. Я сиділа в тихому шoці, а чоловік втратив дар мови.
Сестра чоловіка теж внесла свою лепту:
– Я хочу новобудову. Коли ви зможете з’їхати?
Дивлячись на що мовчав чоловіка, я взяла справу у свої руки:
– Ніколи! Тобі не здається, що квартира – занадто дорогий подарунок? І з чого ви взяли, що у мого чоловіка 2 квартири?
– Він же відремонтував квартиру твоєї бабусі, значить це його квартира, хіба не так? В нашій родині так заведено: власністю розпоряджається чоловік.
І якщо ти хочеш залишитися членом нашої сім’ї, то підпорядкувати цьому правилу. – зарозуміло вимовила свекруха по улюлюкання присутніх чоловіків.
– У іменинниці немає чоловіка, як же вона може розпоряджатися нерухомістю? – поцікавилася я.
– Батько візьме на себе турботу про дочку. – просвітила мене свекруха.
– Вибачте але немає. Квартиру ніхто нікому не подарує. – я повернулася до чоловіка. – Скажи що-небудь?
– Мама права, у нас дві квартири, одну можемо і подарувати. Заробимо ще, а сестра одна, їй важко – почав мимрити чоловік.
Йому зааплодували. Звичайно, легко розпоряджатися житлом, якщо воно не твоє.
Бабусину квартиру я не віддам – вона дістанеться моєму синові, це навіть не обговорюється. А загальну іпотечну – нехай ділить, раз так хоче. Але це буде означати одне – pозлучення.
Це я і озвучила присутнім. З усіх боків на мене посипалися докори в жадібності. Чоловік понуро опустив голову.
– Тобі не місце в нашій родині! Мій син переїздить до себе додому, – заявила свекруха, запитально подивившись на мого чоловіка.
Він кивнув. Чоловік, на вимогу матері, фактично погодився зі мною pозлучитися. Більшого абсурду, я ніколи в житті не бачила і не чула.
Я встала і покинула ресторан.
