Нам пощастило, бо у чоловіка у власності була однокімнатна квартира, що дісталася йому від бабусі по батькові. До нашого весілля він постійно там не жив, іноді ночував тільки і все. Йому було зручніше в квартирі батьків, де у нього була окрема кімната і повний холодильник домашньої їжі.
Подали ми заяву в РАЦС, вирішили, що весілля гуляти не будемо, а на ці гроші краще зробимо ремонт. Спадкова квартира була не в кращому стані. І тут на горизонті з своїми порадами і цінними вказівками з’явилася його мама. Сергій особливої ініціативи в ремонтних роботах не проявляв, йому було байдуже, які шпалери у нас будуть в спальні чи як виглядатиме світильник в коридорі.
Тому я все вибирала сама. Але Зоя Олександрівна теж хотіла приймати в цьому активну участь. Їй не подобалося нічого з того, що вбирала я, а те, що вона схвалювала, мені не підходило.
Мої кулінарні здібності маму чоловіка теж не влаштовували. Я звикла готувати на кілька днів вперед, тому що з роботи ми з чоловіком поверталися годині о сьомій, готувати було ніколи, ну і сил вже не вистачало. А свекруха завжди повчала, що потрібно готувати завжди свіженьке – картопельку посмажити, котлеток п’ять штучок скрутити та салатик порізати.
Якщо перший час я намагалася не нагнітати обстановку і не сперечалася зі свекрухою, то потім мені просто набридло. Ну скільки можна-то? Ходить і ходить, бурчить і бурчить. Стала я їй відповідати, що мамі чоловіка дуже вже не сподобалося.
Одного разу вона принесла нам на диван покривало. Річ була стара, мені неприємно було навіть дивитися на неї, не те, щоб стелити на диван. Тому я попросила свекруху забрати назад свій подарунок.
– Не приносьте нам таке, будь ласка, – намагаючись зберігати спокійний тон сказала я.
– Це квартира мого сина! – відповіла Зоя Олександрівна і повернулася до Сергія. – Ти нічого не хочеш сказати?
Сергій вирішив не втручатися, тому просто пішов на кухню. Свекруха звузила очі, але цей раунд залишився за мною, вона разом з покривалом відчалила з нашого будинку.
А потім почалося щось незрозуміле. Вона приходила щодня, лізла під руку, постійно критикувала і журилася, що син зробив такий невдалий вибір. Коли я говорила, що у себе вдома я і без неї розберуся, вона тільки посміхалася.
– Це не твій дім, це дім мого сина, так то я маю право висловлювати свою думку!
На ці слова надійшов Сергій і ввічливо пояснив мамі, що це його дім, а я його дружина, і господиня тут я, а вона просто гість.
– Тому відтепер ти сюди приходиш тільки на запрошення і тримаєш свою думку при собі, поки у тебе не попросять поради – сказав Сергій.
Таким я його ще ніколи не бачила. Свекруха спочатку застигла стовпчиком, потім блиснула на мене очима і мовчки вилетіла за двері. Я на той момент чоловіком пишалася неймовірно.
Відтоді пройшло багато часу. Ми вже квартиру поміняли, дочку народили, а свекруха до нас в гості приходить лише по святах, і то лише тоді, коли ми її запросимо. Мені цей варіант більше идо ивподоби.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
