З Мариною я хотів одружитися ще відразу після закінчення університету, але тоді її батьки не дозволили, сказали, що я занадто бідний. Ми обоє родом з невеликого містечка, де всі всіх знають.
Я не образився, швидше навпаки ці слова підштовхнули мене до рішучих дій. Я поїхав в столицю з метою заробити на квартиру. І мені вдалося, зараз у мене є власне житло в Києві і престижна робота.
Рік тому ми з Мариною узаконили стосунки і вона переїхала до мене в місто каштанів. Тепер у її мами я улюблений зять, і коли що треба вона без проблем до мене звертається за допомогою. Я не відмовляю, намагаюся робити все, що в моїх силах.
Але цього разу прохання тещі я не можу виконати, тому ображається на мене і вона, і моя дружина. Хоча я сам не розумію, за що вони образилися?
У Марини є молодша сестра. Цього року вона поступила в столичний університет на навчання, який за співпадінням, знаходиться дуже близько від моєї квартири. Зрозуміло, що сім’я дружини вирішила, що дівчина буде жити з нами. Але, на хвилиночку, це ж п’ять років!
Я розумію, якби мова йшла про кілька тижнів, поки вони знайдуть житло, але п’ять років – це дуже довго. Квартира у нас двокімнатна, ми планували другу кімнату оформлювати як дитячу, адже ми плануємо мати дітей.
Почувши мою відмову, теща сказала, що тепер знати мене не хоче, а Марина мене звинувачує в тому, що через мою жадібність у неї зіпсувалися стосунки з родичами.
Щось я не розумію цих людей. Я справді щось роблю не так?
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.
