Моєму свекру 78 років, нещодавно мій чоловік запропонував забрати свого літнього батька до нас, бо йому складно вже самому поратися по дому. Рік тому не стало свекрухи, вони жили вдвох окремо, а тепер батькові самому важко.
Почав розмову чоловік обережно, бо добре пам’ятав, як колись його тато до мене відносився. Я теж нічого не забула, хоча і пройшло вже багато років. Але я розумію, навіщо згадувати минуле, батько, насамперед, літня людина, якій потрібна наша підтримка.
Коли ми привезли свекра до себе, перший час він з пересторогою дивився на мене, не вірив, що після всього, що він зробив, я захочу щиро про нього дбати.
Я народилася в невеликому містечку, жила в приватному будинку з матір’ю та старшим братом. Батька мого не стало, коли я ще ходила до школи. Жили ми бідно, тому я поїхала в обласний центр і там вже зустріла свого чоловіка. Вийшла заміж я в 25 років, тоді це вже вважалося пізно.
Із чоловіком ми переїхали до його батьків. Свекруха мені дуже сподобалася, душевна та розуміюча жінка. А ось свекор відразу насторожив. Характер у нього був, м’яко кажучи, не найкращий. У нього на все була своя думка, я йому відразу не сподобалася. Він постійно мене повчав, все, що я робила, йому не подобалося зовсім. І про це він щовечора говорив на наших сімейних нарадах.
Тоді я працювала шість днів на тиждень, з’являлася вдома лише увечері. І то я не залишалася непоміченою для свекра. Бували дні, що мені просто не хотілося повертатися додому.
Одного разу, коли не було вдома чоловіка та свекрухи, свекор зовсім розійшовся, вирішив сказати мені все, що він про мене думає. Основна його претензія – я прийшла в його квартиру без нічого і претендую на неї. Пам’ятаю, що я почала заперечувати і не погоджуватися з цими його припущеннями.
За весь час я вперше не мовчала. Свекор від мене такого не чекав і сказав, щоб я негайно йшла з його дому. Я зібрала свою валізу і поїхала до мами в наше містечко. Тоді ще не було мобільних телефонів і я не могла попередити чоловіка про те, що сталося. Він сам про все дізнався, коли повернувся додому.
Увечері чоловік приїхав за мною назад. І ви знаєте, я якось без жодних умовлянь погодилася. Я дуже любила свого чоловіка. Отож ми й продовжували жити, хоча це було непросто. Згодом мій чоловік отримав на заводі квартиру, і ми туди переїхали.
Потім я вже зітхнула з полегшенням, ми жили своїм життям. З свекром я не спілкувалася багато років. Але я давно його пробачила. Тому коли чоловік сказав, що батька треба забрати до нас, я погодилася. Завжди треба бути людяними.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
