fbpx
Життєві історії
Почалося все з імені, свекруха наполягала, щоб ми назвали доньку в її честь – Іриною. Я не хотіла, так як у мене теж є мама, то чому б не назвати в її честь – Марією? Але чоловік попросив мене це зробити заради нього, мовляв, свекруха таки квартиру нам подарувала. Я погодилася, доньку ми назвали Іринкою. Потім Ірина Володимирівна почала нав’язувати нам свою думку з приводу вибору дитячого ліжечка, вибору хресних батьків і таке інше. Я вже не витримала, сказала свекрусі все, що думаю про неї, і відтоді ми не зустрічаємося

Коли 20 років тому ми одружилися, моя свекруха ніяк не могла заспокоїтися. Чомусь вона не злюбила мене з перших днів. Постійно наголошувала на тому, що я їм не рівня і що вона нас розлучить. Але Андрій її не послухав і ми одружилися.

Тоді моя свекруха була сповнена сил і енергії. Відразу після весілля вона почала активно втручатися в наше життя – вказувала, як потрібно робити ремонт в подарованій нам нею квартирі. Сама вибирала і матеріали, і кольори, і меблі.

Ірина Володимирівна рано овдовіла і ростила єдиного сина абсолютно одна, намагаючись дати йому все найкраще. Квартиру цю вона заробила сама, їздила в Польщу за товаром і потім перепродавала його, коли Андрій був ще зовсім маленьким.

Мені не дуже подобався ентузіазм свекрухи, але я намагалася слухати її і не суперечила до пори до часу. Моє терпіння луснуло приблизно через рік після весілля, коли я народила доньку. Я вважала, що тут свекруха взагалі немає ніякого права втручатися, адже це наша дитина. Про квартиру я мовчала, так як це вона нам її подарувала, але яке відношення вона має до дитини?

Почалося все з імені, свекруха наполягала, щоб ми назвали доньку в її честь – Іриною. Я не хотіла, так як у мене теж є мама, то чому б не назвати в її честь – Марією? Але чоловік попросив мене це зробити заради нього, мовляв, свекруха таки квартиру нам подарувала. Я погодилася, доньку ми назвали Іринкою.

Потім Ірина Володимирівна почала нав’язувати нам свою думку з приводу вибору дитячого ліжечка, вибору хресних батьків і таке інше. Я вже не витримала, сказала свекрусі все, що думаю про неї, і відтоді ми не зустрічаємося.

Чоловік возив доньку до бабусі сам, тому що не хотів, щоб ситуація ще більше ускладнилася. Так минуло 20 років, наша донька давно виросла, але наші стосунки з свекрухою не покращилися.

А нещодавно у свекрухи виникли проблеми із зором. На лікування вона витратила всі свої заощадження, але краще їй не стало. Зараз мама Андрія практично нічого не бачить, не може вийти з дому, ледве обслуговує себе.

Тепер чоловік вважає, що ми повинні допомагати немічній свекрусі. Він навіть запропонував мені звільнитися з роботи і доглядати за нею.

Я, звичайно, розумію, що в такому стані свекруху одну залишати не можна, але чому я зараз маю сидіти в чотирьох стінах і слухати цілими днями його матусю… Адже як згадаю, як всі ці роки вона псувала нам життя, аж моторошно стає. Не знаю, чи я зможу зараз полюбити цю людину.

У чоловіка ж непохитне рішення – маму треба забирати до нас. Я не хочу цього, але і псувати стосунки з чоловіком теж не хочу. Що мені робити, я не знаю.

Фото ілюстративне – freepik.

facebook