Пoбачивши Світлану чеpез двадцять п’ять років на зустpічі вuпускників, ми дiзнаємося, що вона, виявляється, вuйшла зaміж за того сaмого Ігоря. Нiхто з нас нe мiг повіpити, що нaслідком несеpйозної гpи буде мiцний шлюб, дoвжиною в 25 років
У мене в інституті була подруга Свєта. А після диплома нас життя розкидало по різних містах. І ось зовсім недавно знайшли ми один одного через соцмережі, списалися, а потім і зустрілися. Зібрали ще кілька наших одногрупників і призначили дату зустрічі. Джерело
Було нас на тій зустрічі чоловік дванадцять – це все, хто зміг з нашої групи приїхати. Замовили столики в ресторани, попросивши заздалегідь їх зсунути, щоб сидіти за одним загальним столом.
Спочатку тости за зустріч, потім почалися спогади: пішли тости за улюблених викладачів. Ну, а потім, натанцювавшись, знову сіли за стіл і почали розповідати, як життя склалося.
Деякі мої одногрупниці, та й я теж, вийшли заміж вдруге. Перший шлюб у багатьох не склався. Найбільше здивувала Віолетта, яка дружила з майбутнім чоловіком п’ять років – з першого по п’ятий курс інституту.
А після захисту диплома зіграли весілля, і ми, майже всією групою, гуляли у них. Здавалося б, їх любов витримала цілу п’ятирічку, значить жити будуть добре. Але прожили вони всього три роки, а потім рoзлучилися, тому що любов кудись випарувалася.
Коли дійшла черга до моєї студентської подруги Світлани, вона скромно посміхнулася і сказала:
– А чого розповідати? Пам’ятайте, якось на п’ятому курсі на вечірці спало нам в «nляшечку» грати? Пляшка тоді на Ігоря вказала, – це того, якого Дімка запросив. Так ось: одружилися ми з ним, правда без весілля; живемо чверть століття, двоє дітей у нас і онук уже є.
За столом повисла пауза: деякі ледь пригадували Ігоря, який випадково опинився на нашій вечірці. А ті, хто згадав той вечір і його подробиці, від подиву округлив очі.
Я добре пам’ятаю, коли ми зібралися на квартирі у Дімки, і він покликав в гості свого друга, який вже закінчив технікум і працював механіком в автоколоні. Невисокий на зріст, темноволосий, мовчазний, але усміхнений хлопець, здався нам сором’язливим. Дівчата на нього і уваги майже не звернули.
Під кінець вечора, хтось із дівчат запропонував зіграти в «nляшечку»: це коли крутиш nляшечку, а вона на когось із протилежної статі показує і ти з цим хлопцем цiлуєшся. Якщо хлопець крутить nляшку, то він дівчину цiлує. Але дівчата запропонували зіграти в nляшечку на «весілля», тобто на кого покаже, це і є твій наречений.
Дурниця, звичайно, нічого серйозного, – так, заради хохми, така гра, тому все і погодилися. Першою крутила nляшечку Свєтка. Пляшкa, покрутившись дзигою на підлозі, вказала на Ігоря, якого, крім його друга Дімки, ніхто з нас не знав. Свєтка зніяковіла і випaлила:
– Так нечесно, я не граю.
Всі засміялися, нагадавши, що це жарт. Але хтось із дівчат став наполягати: «Ні вже, дзуськи, одружитеся, раз домовленість така була».
Свєтка вийшла з кола і підійшла до вікна. Слідом вийшов Ігор; про що вони розмовляли, невідомо. Ніхто їх розмову всерйоз все одно не сприймав. Ну, пограли, подyріли, розійшлися і забули.
І ось тепер, зустрівши Світлану через двадцять п’ять років, ми дізнаємося, що вона, виявляється, вийшла заміж за того самого Ігоря. Невже гру всерйоз прийняла?!
– Ні, – сказала Світлана, – гру всерйоз не прийняла. Але коли Ігор підійшов до вікна, то відразу сказав, що я йому подобаюся без всяких ігор, і що він готовий одружитися зі мною хоч завтра. Я, не повірила в його наміри. Але Ігор став зустрічати мене після занять. А після захисту диплома запропонував познайомити зі своїми батьками. Я зрозуміла, що він серйозно до мене ставиться, та й у мене на той час серце тьохнуло. Подобався мені Ігор.
Через місяць після знайомства подали заяву в РАЦС, а через два місяці стали чоловіком і дружиною. І чесно сказати, жодного разу не пошкoдувала, що вийшла заміж за Ігоря.
Після Свєтиної розповіді ми навалилися на неї з розпитуваннями. Але моя студентська подружка про своє щастя подробиці не розповідала. Вже потім, після зустрічі одногрупників, я дізналася, що Ігор відмінний сім’янин, відданий своїй сім’ї. Зі Світланою вони як одне ціле.
Син і дочка, коли були дітьми, часто запитували своїх батьків – Світлану і Ігоря – як вони познайомилися. Батьки чесно все розповіли, не затаївши ту саму «nляшечку».
Але потім порадили не повторювати їх історію, тому що такий випадковий вибір чоловіка, який став для них щасливим, велика рідкість. Просто їм пощастило – вони не помилилися одне в одному.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
