Днями моя рідна сестра знову прислала племінниці посилку з Італії. Люба – заробітчанка вже 10 років. І за весь цей час вона навіть не спромоглася квартиру купити.
Я переконана, що це все через її дочку. Племінниця моя лише чекає, щоб мама їй євро вислала, а разом з заробленими грошима і сумки, повні продуктів.
Свою сестру я дуже люблю і дуже шкодую. Вона у мене і так за життя горя натерпілася, і навіть тепер, коли нам вже під 60, спокою немає.
Ми з нею росли в дуже бідній сім’ї, Люба молодша за мене на два роки. Крім нас, був ще старший брат, але його вже немає на цьому світі, так що залишилися ми з нею одні.
З самого дитинства ми любили одна одну і у всьому підтримували. Як я уже сказала, жили ми дуже бідно.
Одного разу якийсь поважний пан, який приїжджав до батька у справі, пригостив мене шоколадною цукеркою.
Так я її не їла, хоча дуже хотілося, бо батьки нам такого ніколи не купували, а чекала, поки Люба прийде зі школи, щоб віддати їй половинку.
Я вийшла заміж за нашого сусіда і стала жити поряд, а Люба як вийшла заміж, залишилася біля мами. Згодом у них з Іваном дочка народилася, Галинка.
Люба добре жила з чоловіком, вони б разом могли багато чого досягнути, але раптово Івана не стало, і моя сестричка в дуже молодому віці залишилася вдовою.
Заміж вона більше не виходила, не хотіла, щоб у її донечки був інший батько. Сама все тягла на собі. Ми з чоловіком тоді їй дуже допомагали, а як же інакше, ми ж одна сім’я.
Люба дуже економила на собі, аби лише у Галинки було все, що треба. Сестра могла одні чоботи 8 років носити! Я часто віддавала їй і своє взуття, і свій одяг, бо не могла дивитися, як вона в лахмітті ходить.
Галина виросла, вийшла заміж, і стала жити з чоловіком біля мами. Сестра тепер бігала і коло дочки, і коло зятя, а коли народилися внуки, то і коло дітей.
Та її дочці було цього замало, вона наполягала, щоб мама їхала на заробітки, як це зробили багато інших жінок з нашого села, тоді і допомога її стане відчутною.
Я просила сестру нікуди не їхати, у неї здоров’я не те. У мене теж є дочка, але я собі не уявляю, що вона мене на заробітки відправляє. Хоче грошей – нехай сама і їде.
А сестра моя таки піддалася на вмовляння дочки і поїхала за грошима.
Я радила їй, якщо вже вона так важко працює, то хай відкладає для себе, приїде – квартиру собі купить. Бо я розуміла, що біля дочки не буде їй спокійної старості.
Сестра пообіцяла, що так і зробить, але Галина вимагає, щоб мама їй гроші висилала. Племінниця ніде не працює, а дітей треба за щось годувати.
Зять має якусь роботу, але заробляє небагато. От і доводиться Любі все тягнути на собі.
Я лише бачу, як по понеділках раз в місяць точно, несе племінниця разом з чоловіком сумки, які мама передає бусами.
Мені від цієї картини сумно дуже робиться. Сестра приїде додому, вони з нею жити не захочуть. Галина недавно ремонт затіяла в хаті за мамині гроші, так вона для мами навіть кімнату не виділила.
Я її питаю, а де мама буде жити, як повернеться, а вона каже, що це не моя справа.
Як допомогти сестрі? Як їй очі відкрити?
Інші заробітчанки за 10 років вже по дві квартири купили, а вона жодної копійки собі не відклала, бо все дочці віддає!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.