fbpx
Життєві історії
По дорозі в село я часто підбираю односельчан. Проїжджаючи цього разу повз зупинку, я побачила обабіч дороги Христину. Вона не встигла на рейсовий автобус, а наступний буде хвилин через 40, тому я зупинилася, щоб її підвезти. Вона несміливо підійшла до машини, адже пам’ятала, як 13 років тому вийшла заміж за мого нареченого

Не раз я чула фразу, що на чужому горі свого щастя не побудуєш, і ось мала нагоду в цьому переконатися. Зранку я пішла по магазинах, накупила купу різних подарунків і поїхала в село до сестри. Роблю так щороку на свято Миколая.

Я незаміжня, і ніколи не була заміжньою, дітей у мене немає. Але у мене є молодша сестра, в якої троє дівчаток. Своїх племінниць я люблю як рідних, і завжди купую їм подарунки.

Розумію, що сестрі важко, вони з чоловіком заробляють небагато, а трьох дітей треба забезпечувати. Гроші у мене є, я працюю керівником серйозної фірми, маю власну квартиру, своє авто, на відпочинок щороку закордон літаю, одяг дорогий собі купую.

Сестрі теж не забуваю допомагати, основні витрати я беру на себе: купую племінницям гаджети, планшети, одяг і взуття за потреби. Мені це не важко, а сестрі неабияка підмога.

В село я не люблю їздити, багато років тому була одна дуже неприємна історія, про яку я навіть не хочу згадувати. Але до сестри на свята приїжджаю. От і перед святом Миколая, на яке чекають всі діти, я зібралася і поїхала.

По дорозі я часто підбираю односельчан. Проїжджаючи цього разу повз зупинку, я побачила обабіч дороги Христину. Очевидно, вона не встигла на рейсовий автобус, а наступний буде хвилин через 40, тому я зупинилася, щоб її підвезти.

Христина теж мене впізнала, але не насмілилася підійти. Я відкрила дверцята машини, і вона сіла в салон. Спочатку ми обидві мовчали, а потім Христина заговорила.

– Пробач мене, якщо можеш, – сказала вона, опустивши голову. – Знаєш, я з Іваном так свого щастя і не знайшла. Він все тебе забути не може.

Я дивилася на жінку, яка 13 років тому забрала у мене нареченого, і не могла зрозуміти, чому мені її так шкода.

Христина розповіла, що Іван ніде не працює, і зовсім не старається заради неї і їхніх дітей. Тому вона дівчаток своїх з мамою залишає, а сама щодня в місто на роботу на цілий день їздить.

Коли Христина оглянулася і побачила на задньому сидінні купу подарунків, які я везла племінницям, вона розплакалася. Розповіла, що її діти будуть в цьому році без подарунків, адже у неї банально не було грошей, щоб їх купити.

І тут я згадала про ляльку. Моя наймолодша племінниця замовила якусь особливу дорогу ляльку LOL.

Її ніде не було, я оббігала купу магазинів, щоб її знайти, а коли знайшла, то купила аж дві. Подумала собі, нехай одна буде у мене, і коли племінники в мене гостюватимуть, будуть мати чим гратися.

Я схопила коробку з другою лялькою і протягнула її Христині. Вона стала відмовлятися, сказала, що не може прийняти від мене такого дорогого подарунка.

Але я переконала її, що Миколая – це особливе свято, на яке якраз дива і трапляються.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page