Після розлучення я залишилася сама з маленьким синочком. Жила правда в столиці, мала свою квартиру, тому з житлом було все добре, хоч мала власну домівку. Та все ж виховувати маленьку дитину одній мамі дуже непросто, тому ті часи зараз згадую з сумом.
Рахувала тоді кожну копійку, собі не завжди купувала якісну їду, все шукала зі знижками, акціями, ходила на розпродажі, але синові намагалася купувати якісну їжу, хороший одяг. Батьки мої були пенсіонери, я в них пізня дитина, тому, особливо, допомогти мені не могли, іноді давали гроші, щоб я могла оплатити комунальні, коли я вже мала борги.
Та час минав, синок пішов в садочок, а я вийшла на роботу. Жити стало легше, але все одно доводилося економити на всьому, адже скільки там тієї зарплати у мами маленької дитини, яка щомісяця бере відпустку на роботі, коли дитина не може ходити в садок.
А згодом на роботі я познайомилася з Степаном. Він був добрим, спокійним, до нас на роботу його перевели з іншого міста, хоча він сам був родом з села.
Я втомилася бути одна, завжди дбати все і я була щасливою, коли Степан покликав мене заміж.
Тепер ми жили на дві зарплати, чоловік заробляв більше за мене. Ми стали гарно одягатися, якісно харчуватися, життя налагоджувалося. Згодом у нас з’явилася й донечка.
Минали роки, весь цей час чоловік періодично їздив до батьків в село до стареньких батьків. Возив їм продукти, давав гроші. Степан ніколи мене з собою не брав, говорив, що там дуже старенька хатина, немає гарних умов для дітей, а сам він їздив туди на тиждень, тому пояснював, що стільки часу без гарних умов мені з малими дітьми там буде непросто.
Так ми прожили в шлюбі 10 років. А одного дня пішли до моєї племінниці на день народження. Чоловік повертався додому вже веселий, а ввечері став говорити, що вже так далі не може і розказав мені свою таємницю. Виявляється у нього є двоє дітей, вони разом з їх матір’ю живуть в селі поруч з його батьками, діти вже дорослі, він всі ці роки їм допомагав, а тепер хоче мені розказати всю правду, щоб більше не було ніяких таємниць в нашій сім’ї. Відразу після цієї розмови Степан заснув.
За всю ніч я навіть очей не зімкнула. Прокинувшись вранці, чоловік вибачався, просив забути все, то було його життя в минулому, до того, як він зустрів мене і ми одружили. Протягом цих років він просто трохи допомагав своїм дітям, адже в селі їм було непросто.
З Степаном ці роки ми жили добре, він був гарним чоловіком та батьком. Але в душі мені прикро, я не можу пробачити йому цю неправду. Не розумію, чому він раніше всього мені не розказав. Тепер не зможу вірити йому. Чи варто пробачати і чи зможу я йому вірити тепер? Я поки не знаю, як бути далі, виявилося, що в Степана ще є сім’я.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
