Андрій та Оксана одружилися, батьки спільними зусиллями купили їм однокімнатну квартиру, і молоді почали облаштовувати своє гніздечко. Поступово обзаводилися меблями, всякими необхідними в побуті дрібницями, Оксана мала талант знаходити їх у звичайних магазинах.

Одного разу вона захотіла купити в магазині підсвічник з сімома свічками, вирішивши, що він дуже їм пасуватиме в квартирі. Але Андрій глянув на ціну і хотів відмовитись, та побачивши засмучений вигляд дружини, сказав, що раз їй цей свічник так сподобався, тоді беремо.

– Прекрасний вибір для святкової прикраси будинку. Скоро Різдво. Ви не пошкодуєте, – усміхнулася продавщиця на касі, пакуючи в коробку світильник. – Усі розібрали, цей останній.

Так і жили молоді, радіючи дрібницям, кожному дню і люблячи один одного. Незабаром Оксана сповістила радісну новину – вона чекає дитину.

Настав грудень зі снігом, морозами та передноворічною суєтою. Оксана йшла по вулиці, а далі нічого не пам’ятає, тільки в палаті слова лікаря. Вона не знала, як сказати коханому, що малюка не буде.

Після цього життя молодої сім’ї змінилося. Оксана замкнулася в собі, не розмовляла, з дому її було важко витягнути. Вона сиділа на дивані, куталася в плед, наче весь час мерзла.

Мати Оксани часто приходила до них, готувала. Оксана втратила інтерес до всього: життя, Андрія, швидкого свята. Свекруха просила Андрія потерпіти, перечекати.

Андрій чекав, мовчав і терпів, але нічого не мінялося. Він перестав поспішати додому після роботи, але Оксана цього також не помічала.

– Все більше не можу.

Він стояв біля вікна в кухні і дивився на падаючі сніжинки в сутінках. Потім одягнувся і вийшов із квартири. Двері стукнули, але Оксана здригнулася, але не встала, не гукнула, лише щільніше укуталася в плед.

– А я попереджала тебе, що вона якась дивна. Нічого. Ти ще знайдеш своє щастя. Між іншим, до сусідки приїхала жити племінниця, вступатиме до медичного. Працює медсестрою у лікарні, – підбадьорювала Андрія його мама.

Андрій не повернувся додому, лишився жити у батьків. Але Оксану не переставав любити.

Якось ввечері, наче випадково, зайшла Ірина за мукою. Не вистачило на пиріг. Андрій зрозумів, що тут без мами не обійшлося. Згодом вона принесла свіжий пиріг. Вони пили чай, і Ірина розповідала кумедні випадки на роботі.

Вони ходили у кіно, кафе, гуляли містом. Але Андрій не квапив події, не переходив межі у стосунках, після яких не повернутися назад. Він сумував за дружиною і одного разу зробив нову спробу поговорити з нею.

Перед Новим Роком Андрій зайшов додому. Оксани не було. З тугою оглянув кімнату, в якій мріяв жити з дружиною довго та щасливо. Помітив порожню полицю на стіні, свічника там не було. Він зітхнув, взяв деякі речі і пішов.

– Андрію, Ірина сьогодні йде на нічне чергування. Підвіз би її машиною до лікарні, – просила мама. – І не забудь запросити її зустрічати з нами Новий Рік.

– Я думаю, що ти її запросила, мамо. – Андрій неохоче піднявся з дивана, одягнувся і пішов за Іриною.

Усю дорогу Ірина весело щебетала, але Андрій її не чув. Він зупинив машину перед головним корпусом лікарні. Де-не-де у вікнах горіло світло, ніби стаціонар спорожнів.

– Що це? – Андрій показав на вікно, в якому горів свічник у вигляді трикутника із сімома свічками.

– А. Тут така історія, прямо кіно. Два тижні тому привезли «швидкою» жінку. Стало зле на вулиці, коли гуляла з донькою. Якась дівчина йшла повз, не розгубилася, викликала швидку. Дівчинку, доньку тієї жінки, взяла до себе.

Її вже перевели до палати, але на свято не випишуть. Так ця дівчина принесла свічник, ну, щоб свято у неї було. Гарно, правда? А то в палаті сіро, нудно, нудно. Прикро Новий Рік у лікарні зустріти.

Коли Ірина зникла у дверях корпусу, Андрій поїхав додому. Після розповіді Ірини багато чого зрозумів. Йому дуже захотілося побачити Оксану. Але вже пізно, і маленька дівчинка, яка живе в неї, вже, мабуть, спить.

Андрій довго не міг заснути. Вранці прокинувся пізно, поснідав і поїхав по магазинах, він шукав світильник-гірку, але продавці розводили руками. Їх не було у продажу чи всі розкупили перед святами.

Вже по дорозі додому помітив вивіску «Сувеніри» над дверима маленької крамнички. Андрій загальмував, вирішивши зробити останню спробу знайти свічник. Двері магазину виявилися замкненими, але всередині горіло світло. Андрій забарабанив по склу. До дверей підійшла жінка.

– Що ви стукаєте? Зачинено.

– Зачекайте! Мені потрібний свічник у вигляді трикутника із сімома лампами у вигляді свічок. Мені дуже потрібно. Для дружини. Я маю подарувати їй його. Для мене це дуже важливо, відкрийте.

Продавчиня відчинила двері. В руках у неї був світильник, лише червоного кольору.

– Ось візьміть. З вітрини зняла. Подаруйте дружині, і нехай у Новому році у вас все піде добре. – Вона простягла світильник і посміхнулася.

– Спасибі! Ви ангел. З наступаючим Новим роком! Я цього не забуду.

Щасливий Андрій сів в машину, вона сама везла його до Оксани. Він піднявся на поверх і прислухався. Із сусідніх квартир лунали розмови, гучні звуки працюючих телевізорів. Люди готувалися, а хтось уже відзначав свято. З його квартири не долинало жодного звуку. Андрій відчинив двері своїм ключем. Відразу з передпокою побачив ялинку біля вікна. На підлозі перед нею грала дівчинка років шести і співала пісеньку. З кухні і чувся дзвін посуду.

Оксана стояла в дверях кімнати, притулившись до косяка плечем, і дивилася на нього. Схудла, люба, рідна, вона дивилася на нього як раніше. Трохи здивовано та радісно.

– Прийшов ось. Вибач, що кинув тебе одну. – Андрій простяг їй різдвяну гірку.

– Звідки ти дізнався? Це ти мене вибач. Закрилася від тебе, як у раковину сховалась, – вона поставила свічник на полицю. – Цей ще красивіший. Спасибі. Вечерятимеш?

Вони дивилися один на одного, наче тисячу років не бачилися. Їм не потрібні були слова, щоб розповісти, як погано їм було одне без одного. Андрій зателефонував матері, і сказав, що Новий Рік зустріне з дружиною.

Перед Різдвом маму дівчинки виписали із стаціонару. Андрій з Оксаною зустріли свято вдвох і більше не розлучалися. А у вересні Оксана народила хлопчика.

Деякі випробування даються нам, щоб ми дізналися про ціну любові, перевірили свої почуття. Немає такого горя, яке не змогло б зцілити кохання.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.