Мені 70 років, ми з чоловіком виростили трьох дітей: у нас дві доньки – Ніна і Ірина і один син – Володимир. Я залишилася одна, так як чоловіка давно не стало. Ростити дітей одній було дуже нелегко, але я змогла їм усім дати гарну освіту.
У старшої Ніни життя не склалося, вона розлучилася зі своїм чоловіком і сама виростила свою дочку Марту. Зараз внучка вже вчиться в університеті.
Молодша донька Ірина живе зі своєю сім’єю в моїй трикімнатній квартирі. Раніше я жила разом з ними. Але тепер я живу окремо. Я не знайшла спільної мови з зятем, який вважав, що я погано впливаю на їхню доньку. Мовляв, я їй все дозволяю і завжди її захищаю. Зятю здавалося, що дочка його не слухається як раз через мене.
Син Володимир живе зі своєю сім’єю в своєму будинку. Цей будинок отримала в спадок дружина сина. Будинок був маленький і в поганому стані. Мій син його майже сам перебудував. Тепер цей будинок і не впізнати: в ньому багато кімнат, є в будинку всі зручності. Син навіть альтанку побудував і зону відпочинку зробив. Ми туди раніше приїжджали на свята і там шашлики смажили. Але це дуже не подобалося дружині Володимира, моїй невістці. Ось ми і перестали їздити до них – щоб в сім’ї мого сина не було через нас неприємностей.
Хоча мій син будинок сам побудував, але невістка вважала себе єдиною господинею. У Володимира підростають двоє синів.
Вирішила я переїхати до Ніни. Ніна погодилася. Почала я жити у Ніни. У неї була двокімнатна квартира. Ліжко мені поставили в одній кімнаті з моєю онукою. Внучці це дуже не сподобалося. Загалом, прожила я у Ніни тільки два місяці. Потім зібрала речі і переїхала жити до сина. У нього ж будинок великий – там же цілих п’ять кімнат. Я думала, що там знайдеться кімната і для мене.
Знайшлася кімната, тільки цим була дуже незадоволена невістка. Онуки мене дуже любили. Я їм постійно пиріжки пекла, оладки робила і пельмені ліпила. Мої пельмені вони взагалі просто обожнювали. Тільки ось невістка постійно мною незадоволена була: мовляв, все в борошні після мене всюди.
Одного разу я почула, як вона говорила сину:
– Я не хочу, щоб твоя мати жила в моєму домі! Я вже не господиня у власному домі! Вона ж скрізь свого носа суне. Я вже бачити не можу бачити її! Нехай їде!
Я розплакалася, коли це все почула. Знову зібрала свої речі. Як же я могла жити в будинку, де живе моя невістка, яка мене просто ненавидить?
Повернулася я в свою трикімнатну квартиру. Ні зять мій, ні дочка Ірина моєму повернення не зраділи. Вони дуже добре жили без мене. Тільки ось одна внучка зраділа: повернулася її захисниця від батька. Але діватися мені було нікуди просто. Не могла ж я жити на вулиці.
Півтора роки тому мої діти склалися грошима і купили мені маленьку однокімнатну квартиру. Ірині навіть довелося для цього кредит у банку взяти. Мені так прикро стало, коли я зрозуміла, що для мене немає місця ні у моїх дочок, ні в будинку у сина.
У будинку, де я тепер живу, дуже багато бабусь таких же живе. Я іноді виходжу до них на лавочку: коли вже зовсім нудно стає. По телевізору я дивлюся всі серіали, деякі навіть – по два рази.
До дітей в гості я теж не їжджу. Коли я прошу дозволу приїхати, то у них відразу ж знаходиться багато відмовок, щоб я не приїжджала. Cамі діти мене теж відвідують дуже рідко.
Я виростила трьох дітей і тепер став зайвою: своїм дітям я взагалі не потрібна, я їм заважаю. От тепер думаю, з ким з трьох дітей мені святкувати ці Великодні свята?
Фото ілюстративне – hornews.
