Так склалося, життя зараз самотня людина, дітей у мене немає. Нещодавно, на жаль, не стало моєї найріднішої людини – мого доброго чоловіка. Поділитися радощами та проблемами мені зараз ні з ким.
Зараз читаю дуже часто розповіді людей про своє життя і бачу, як тут читачі підтримують зневірених людей, радять, як їм бути у непростих життєвих ситуаціях.
Можливо, і моя історія знайде відгук в чиїсь добрій душі, хтось спробує зрозуміти мене, якась людина дасть слушну та мудру пораду, мені саме це зараз потрібно, адже якась безвихідь суцільна.
Мій чоловік Дмитро був старший за мене на 15 років. Ми знали один одного давно. Я знала і його і його дружину багато років. Її не стало, на жаль. Вона, коли знала, що вже скоро залишить його, порадила чоловікові, взяти мене за дружину, казала, що я добра людина і буду гарною парою йому.
Дмитро виконав її останню волю. Через рік Дмитро приїхав до мене. Все розповів і зробив пропозицію, покликав мене за дружину. До цього часу я один раз була заміжньою, але це заміжжя краще не згадувати, не склалося зовсім тоді в моєму житті.
Дмитро, щиро кажучи, дуже мені подобався. У свої 62 добре зберігся. У нього, в той час, була своя квартира. Я дала згоду на шлюб і переїхала до нього.
20 років, які ми прожили разом, – найщасливіший час мого життя. Чоловік приніс мені стільки хороших днів, скільки не було у мене за все попереднє життя. Але щастя не буває вічним. Він став себе недобре почувати, він заздалегідь склав заповіт. Все майно відписав мені.
Минуло 3 місяці. Весь цей час я була поруч з ним. Робила все, щоб якось скрасити його життя. Але він пішов назавжди. А потім почалося щось недобре.
Через пів року, у мене на порозі з’явився син Дмитра і його дружина Тетяна. Син сказав прямим текстом: «Тітко Ольго, давай вирішимо питання зі спадком. Ти продаєш дачу і квартиру і ділишся з нами, бо я у батька єдиний син був».
Висловилася і його дружина Тетяна: «Добре влаштувалася. Одна в трикімнатній квартирі пануєш, а син з малою дитиною і дружиною по орендованих квартирах. І син ні з чим залишився».
Я спробувала якось залагодити непорозуміння. Запитала, чому батька не відвідували стільки часу, адже він чекав завжди, особливо хотів побачити сина, коли йому недобре було. Він, можливо, через таке ставлення до себе не включив їх в заповіт. Але це їм абсолютно нічого не говорило. Вони сказали, що це я сама у всьому винна, бо так налаштувала Дмитра проти його рідних.
Що робити, не знаю. Час йде. Продавати дачу і квартиру шкода. Вони мені пам’ятні дуже. Але син Дмитра налаштований серйозно, вони не хочуть залишатися без спадку, а я не хочу непорозумінь в родині, що про мене люди скажуть. Будуть говорити, що в єдиної дитини свого чоловіка забрала квартиру, виходить заради квартири заміж вийшла? Але ж це не правда. Я заплуталася, не знаю, як правильно вчинити зараз. І немає рідної людини поруч, яка б щось порадила мені.
Фото ілюстративне.