fbpx
Життєві історії
Пів року тому ми купили квартиру. Хоча я сама мріяла жити в обласному центрі, але дочці потрібніше. Поки дочка з чоловіком живуть у нас, зараз я і чоловік на пенсії, доходи зменшилися, але комунальні послуги, продукти все залишилося на нас. Мені вже втомилися тягнути дві сім’ї і грошово і фізично, але ми самі в цьому винні

У мене єдина донька, яка після весілля певний час жила з чоловіком в іншому місті далеко від нас. А два роки тому зятя по роботі перевели в наше місто і тепер вони живуть у нас. Ми маємо гарний будинок за містом, то ж радістю їх прийняли до себе і тепер я щиро шкодую про це.

Пів року тому ми купили їм там квартиру. Хоча я сама мріяла жити в обласному центрі, але дочці потрібніше. Спочатку ми прийняли їх з усією душею, вся хатня робота, приготування їжі було на нас. Також ми багато допомагали з дитиною. Я з самого початку говорила, не витрачайте гроші, ми самі будемо оплачувати, гроші у нас є, збирайте на ремонт і обстановку в майбутній квартирі.

Мій чоловік мав непогану відкладену суму і був готовий віддати всі гроші доньці і зятю, аби лише у дітей пошвидше з’явився свій кут.

Спочатку все було добре, але з часом ми з чоловіком дуже від усього втомилися (фізично і морально). Початком було те, що зять почав перебирати їжею (люблю, не люблю), потім наприклад, з салату вибирати і викидати маслини. У фаршированому перцю їсть тільки начинку і постійно мені каже, що він перці не любить.

Ми займаємо велику кімнату, вони – кімнату дочки. Спочатку я пропонувала підмінятися кімнатами, але вони не захотіли. А тепер ввечері раніше не можу лягти, бувало, втомлюся, засну, дочка прийде в нашу кімнату, онук завжди у нас грається, я сплю, він по мені лазить, і зять прийде, сидить. Дочка з онуком ще куди не йшло, але з зятем так не комфортно і соромно спати при чужому чоловікові. А буває так хочеться спати, що з собою не впоратися.

Кілька разів дочку просила, щоб він не заходив, але нічого не допомагає. Але мені прикро, що вони самі цього не розуміють. Зараз я і чоловік на пенсії, доходи зменшилися, але комунальні послуги, продукти все залишилося на нас. Мені вже втомилися тягнути дві сім’ї і грошово і фізично, але за цю втому відчуваємо провину.

Не можу дочекатися, коли діти з’їдуть, але боюся, що і тоді нам доведеться їздити до них допомагати. Бо ні донька, ні зять, не звикли економити. Цього року вони зібралися на море, а я проти, бо краще ці гроші витратити на ремонт. Я вже не перестаю чекати того моменту, коли вони з’їдуть від нас.

Фото ілюстративне – nur.kz.

You cannot copy content of this page