Пів року тому моя донька розлучилася з чоловіком. Раніше вона в Одесі в його квартирі жила, а зараз з двома дітьми приїхала до мене в маленьке село на Вінниччині. Я чим могла її допомагала: купила курей, гусей, кроленят, навіть козу завела, щоб онукам було молоко. Я вже на пенсії, допомогти їй дуже не можу. А останнім часом моя донька ходить дуже сумна, не хоче розмовляти зі мною, нічого не розповідає. Якось наважилася і питаю в неї в чім справа, а вона – ти, мамо, в Італію їдь, як матір Наталки, по євро

Моя донька пів року тому розлучилася з чоловіком. Жили вони з Михайлом в місті, далеко від мене.

Я сама живу на Вінниччині у невеличкому селі, а в мого зятя була квартира в Одесі ще до одруження.

Діти мої добре жили, у них з’явилося двоє синочків у шлюбі. З зятем у мене теж гарні стосунки були, вони жили далеко, можливо через це, але мені він завжди здавався непоганою людиною.

Звісно, якби ми жили ближче, то я б краще знала зятя свого, але ми бачилися зрідка, дочка з сім’єю до нас з батьком приїжджала не так часто, як хотілося, адже дорога далека, діти, свої турботи, я розумію.

А коли батька не стало, то Ольга з Михайлом приїжджали до мене частіше, зять постійно до мене ставився з повагою, жодного недоброго слова за 7 років шлюбу з моєю донькою мені не сказав.

Звісно, що Ольга частенько мені по телефону скаржилася на нього, але в їх сім’ю з порадами ніколи не лізла, адже розуміла, що лише гірше зроблю.

Діти непогано ставилися до мене, та й жили вони добре, на мій погляд, завжди. І зрозуміло, це ні для кого не секрет, що в усіх сім’ях бувають непорозуміння дрібні на побутовому рівні. Не знаю жодної сім’ї, де б було все ідеально і ніколи подружжя не сперечалося.

Тому я вважала, що в моєї доньки вдалий шлюб і їй пощастило з чоловіком.

А коли вони пів року тому розлучилися, я була дуже здивована, але сказала доньці, що підтримаю її завжди, щоб не сталося, я буду поруч з нею.

Після розлучення донька моя приїхала жити з двома дітьми до мене в село. Старший мій онучок має 5 років, а молодша онучка – майже 3.

Я вже пенсіонерка, так склалося, що Ольга єдина моя дитина, яку я народила дуже пізно, так як не вдавалося стати батьками нам з чоловіком чимало років у шлюбі.

Я чим могла допомагала Ользі. Навіть купила козу, щоб діткам було молоко. Купила більше курей, качок, в сусідки взяла 3 маленьких кролика на розвід, вона моя хороша подруга, дала мені безкоштовно, щоб я їх для онучат своїх ростила.

Загалом, допомагаю доньці, як можу.

Михайло, щоб бути відвертою, скажу, аліменти Ользі платить непогані, тому на життя нам грошей вистачає, донька моя спокійно може сидіти вдома і займатися дітьми.

Та Ольга останнім часом дуже стала сумувати, мовляв вона стільки років жила в місті, звикла до нормального життя, а зараз мусить жити в селі, куди навіть ніде піти з дітьми, немає з ким їй спілкуватися, адже вся молодь або живе, або працює в сусідньому містечку, тому моя донька вважає, що в неї сіре життя і в ньому більше ніколи не буде місця радості та щастю.

Звісно, я її підбадьорювала, як могла, але це ніяк не допомагає, вона постійно ходить сумна і радіти життю перестала.

А нещодавно Ольга сказала мені, що в її подруги мама поїхала в Італію рік тому. Гарно там влаштувалася, заробляє більше тисячі євро на місяць, чималі гроші доньці присилає. Та так гарно живе, ще й мамі гроші на старість трішки відкладає.

Ольга мені сказала, мовляв, як би добре було, щоб і я поїхала за кордон і їй так добре допомогла, хоча б на декілька років, поки діти не виростуть і вона не стане на ноги. А я ще жінка молода, можу й їй допомогти і собі на хорошу старість заробити. Адже що я побачу на старості років в цьому селі?

І відтоді донька мені щодня говорить про це, наче й не гонить мене за кордон, та постійно про це натякає, тільки й мови про мої заробітки. Ольга каже, що сама за господарством і за хатою дивитиметься, а я добре зараз можу заробити, поки є нагода і українців в Європі на роботу беруть.

І ви знаєте, я вже про це замислилася сама. Можливо, дійсно варто поїхати заради доньки та онуків? Мені самій тих грошей не потрібно, я вважаю, що добре живу, адже зараз є люди в Україні, яким набагато важче, які залишилися без домівки.

Та якось лячно мені. Я ніколи не була на чужині, та й не молода вже. Чи вистачить у мене здоров’я?

Оце пишу сюди, можливо, є жінки мого віку зараз десь за кордоном, які працюють, для дітей гроші заробляють і щось порадять мені.

Цікаво як воно ті гроші на чужині заробляються? Чи варто мені їхати на старості років в Італію ту? Чи якусь іншу країну обрати? Чи вдома сидіти і їсти звичайний хліб, бо за кордоном мене нічого доброго не чекає?

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page