З волею бабусі, коли та заповіла свою квартиру мені, мама не погодилася. Моя мама свої інтереси завжди ставила на перше місце. Вище моїх, сестри, власної матері. Дітей у неї двоє – я і моя молодша сестра. І у нас обох з нею не найкращі стосунки.
З батьком вони розлучилися, коли мені було півтора року, більше ми його і не бачили. Ми з мамою тоді жили у бабусі. Потім мама вдруге вийшла заміж і ми з нею переїхали до вітчима. У цьому шлюбі народилася моя сестра. З вітчимом ми прожили ще шість років, а потім вони розлучилися. Вітчим нас залишив в своїй квартирі, а сам поїхав кудись на заробітки.
А через два роки мама знову вийшла заміж, і ми переїхали до її нового чоловіка. Раз на кілька місяців мати починала збирати валізи, а вітчим її зупиняв.
Взагалі ми з сестрою намагалися триматися разом. Нам дуже допомагали бабусі з боку мами і вітчима. Обидві ставилися до нас добре, хоча одній з них я не була рідною онукою.
Я закінчила школу, поступила в коледж і переїхала в гуртожиток, сестра тоді переселилася до своєї бабусі, батько допомагав їй матеріально. Ми з сестрою спочатку приїжджали іноді в гості одна до одної, але потім спілкування звелося до телефонних дзвінків і привітань на свята.
Ми виросли, п’ять років тому сестра вийшла заміж і поїхала з чоловіком в його місто. Ми з моїм хлопцем хоч і зустрічалися вже дуже давно, але в РАЦС не поспішали. Житла у нас свого не було, моталися по знімних квартирах.
З бабусею я продовжувала спілкуватися, і було це спілкування набагато тепліше, ніж з матір’ю. Одного разу вона потрапила в стаціонар, я щодня їздила до неї, все оплачувала. Коли вона повернулася додому, я приїжджала до неї кожен день після роботи. Привозила продукти, готувала обіди і вечері, мила посуд, прибирала, просто пила з нею чай.
Моталася я так пів року, іноді приїжджала з нареченим, він щось лагодив, ми зробили перестановку, щоб бабусі було зручніше. А потім бабуся запропонувала нам переїхати до неї. Вона сказала, що їй буде спокійніше, що хтось завжди поруч, а ми зможемо не витрачати гроші на оренду, а почати збирати на свою квартиру.
Думали ми недовго. З бабусею спілкуватися ми з хлопцем вже звикли. Ми переїхали, просто розписалися, без сукні, свідків і гостей. Відзначили разом з бабусею і кількома друзями, мама з вітчимом не приїхали, лише привітали нас по телефону.
Коли у нас народилася дитина, бабуся з радості переписала свою квартиру на правнучку. Мама про це дізналася лише тоді, коли бабусі не стало. Мати була впевнена, що квартира дістанеться їй, але виявилося, що їй успадковувати було нічого.
Це маму не влаштувало, вона почала просити відписати квартиру їй, інакше вона піде в суд.
Ніякої квартири їй не бачити, я вже питала у адвоката. Ми будемо жити далі в подарованій бабусею квартирі, а другу дочку назвемо в честь неї.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
