fbpx
Життєві історії
Пів квартири, в якій ми живемо з чоловіком, належать мамі моїй. Іван спочатку нічого не говорив, радів, що прийшов жити до нас. А якось до мене пішла свекруха і тихенько так запитала, чи моя мама знову заміж не збирається

Свекруха моєї рідної мами все своє життя прожила в столиці, а мама з моїм татом поїхали жити і працювати в невеличке містечко. Там вони від підприємства за сумлінну працю отримали квартиру, згодом у моїх батьків з’явилася я.

Бабусі моєї не стало 15 років тому, мені на той час було всього 14 років. Квартиру бабусі успадкував відразу мій тато, таким було її бажання, так захотіла вона, але і його не стало 12 років тому і квартира дісталася навпіл мені та моїй мамі.

– Нічого з нею краще ми робити не будемо, – вирішила тоді мама за нас двох, – навіть здавати в оренду якось не хочу. Нехай стоїть просто, поїдеш, вступиш до університету і будеш там жити, тобі тоді буде набагато легше. Та й залишишся там потім, сім’ю створиш, а я до вас в гості буду навідуватися по можливості.

Так і зробили ми згодом, як спланувала тоді наша мама.

Весь цей час я жила досить скромно, однокурсники навіть не знали, що у мене є своя двокімнатна квартира в столиці, думали, що я у рідні живу.

Після університету я влаштувалася працювати, роботу знайшла відразу, познайомилася з Іваном, рік зустрічалися ми, потім вирішили розписатися і створити свою сім’ю.

Іван мій був родом з села, там у нього мама залишилася, батько та дві молодші сестри. І мама його має досить непростий характер, як виявилося.

Коли мама Івана приїхала на розпис, все випитувала, а чия квартира, а чому навпіл з мамою, а чи не хоче мама подарувати своїй єдиній дочці другу половину спадщини, щоб ми були спокійні, що потім ніхто не претендуватиме на наше житло.

– Наче у неї якийсь план визріває в голові, – поділилася моя мама своїми сумнівами зі мною, – в будь-якому випадку нічого вона від цієї квартири не отримає зовсім, але дарчу оформляти не будемо. І так нормально, будемо жити так, як і жили до того, так буде правильно.

Через рік свекруха приїхала до нас з чоловіком: хотіла столицю побачити і в нас погостювати. І знову затіяла розмову, яка зовсім мені не сподобалася, якийсь недобрий осад залишився в душі:

– Сваха ще жінка молода, як на мене, гарна досить вона. Рано їй вдовою залишатися. Треба другу половинку їй знайти, разом веселіше. Ти зі мною не згодна?

Це вона так про мою маму говорила.

– Захоче – знайде, – знизала плечима я, – я проти не буду, моя мама має право на щастя, хоча вона дуже щиро кохала тата, тому навіть не знаю, чи вийде вона ще колись заміж. Та й як я можу бути проти. Це її справа, її особисте життя.

– Ну ось, бачиш, – переможно сказала мама чоловіка, – ми і дісталися до самого головного. Вийде мама твоя заміж знову, а якщо щось трапиться, кому успадковувати? Будеш квартиру з чужою людиною ділити, а це не дуже добре для вас з чоловіком! Я ж про тебе думаю, в першу чергу. Треба, щоб мати всю квартиру на тебе оформила.

Представили собі ситуацію? Мою маму свекруха не тільки вже заміж видала, але вже і про те, що щось статися може придумала, і спадок після неї поділила з гіпотетичним моїм вітчимом. Ну як так можна? Як можна бути такою людиною?

Мамі чоловіка я тоді сказала дуже чітко: нехай не лізе не в свою справу, ми якось розберемося без неї.

Потім я чекала дитину, народила дочку, пару років мама мого Івана не приїжджала. А потім подзвонила:

– Я до вас дня на три вирішила приїхати. Ні одна. У мене до тебе важлива розмова є.

– Що такого сталося? – питаю.

– Не по телефону, – каже, – я квиток вже взяла, та й внучку побачити хочеться.

Ну їде, так їде. Місце є, приймемо, адже це ж все таки мама мого чоловіка, рідна бабуся моєї донечки, Як би там не було.

Вона привезла внучці подарунки, весь день з нею гралася, а коли ми поклали дівчинку спати, то і вирішила знову зі мною серйозно поговорити. Тема? Все та ж: мамина половина квартири.

– Не хочеш, щоб мати на тебе переписувала свою частку, нехай переписує на внучку. Вона ж їй рідня.

– А ви на внучку свою, – запитала я у мами чоловіка, – що перепишите? Як нічого? А чому моя мама повинна щось комусь віддавати? І для цього ви їхали? Так втомили мене ці розмови на тему моєї мами і її квартири! Не варто лізти не в свою справу.

Ображена свекруха свій візит згорнула відразу, довго у нас гостювати не стала: поїхала в своє село наступного вечора. А чоловікові я сказала:

– Бачити твою маму я в своєму будинку більше не хочу!

Може бути чоловік і образився, але виду тоді не подав. Навіть погодився зі мною, що мама його трішки перебільшує, можливо, вона й не права: ну яка їй різниця кому належить друга половина квартири, в якій ми живемо? Адже не йому ж, і йому не буде належати ніколи.

Приблизно півтора роки пройшло в такому русі:

– Мама дзвонила мені, просилася приїхати з сестрами до нас на тиждень, погостювати хочуть.

– Ні, орендуй їм квартиру. Я бачити твою маму тут не хочу. На нейтральній території зустрічайся з ними, сестри можуть в гості прийти, а твоїй мамі я не рада більше, ти сам прекрасно розумієш чому.

– Добре.

До моєї мами я з донькою їздила удвох: я в декреті була, а чоловік працював. А тут вона подзвонила і сказала, що надумала до нас в гості приїхати, провідати, гостинців привезти, подарунки для внучки вибрала вже, хоче подивитися, як живемо, десь прогулятися і в кіно сходити.

– Добре, – кажу, – візьму на роботі тиждень вихідних за свій рахунок, погуляємо всюди.

– А хто це до нас в гості їде, – чоловік підняв одну брову, – теща, мати твоя?

– Так, – відповідаю, – мама вирішила приїхати на тиждень.

– Сподіваюся, що вона не буде жити тут? Орендуй їй квартиру і зустрічайся на нейтральній території. З моєю мамою ти вчинила так само, тому вважаю, що справедливо буде так. А чому для твоєї повинні бути інші умови? Я тут бачити тещу не хочу!

Я навіть спочатку засміялася, думала, що Іван так просто жартує. Порівняв теж. Свекруха, яку нормально приймали, але яка втомила своїм втручанням в те, що її не стосується, і мою маму!

– Взагалі, – кажу чоловікові, – мама до себе їде додому, це і її квартира! Якщо пам’ятаєш, половина квартири досі їй належить! А ще, Іване, друга половина цієї квартири належить мені. Була б твоя власність – міг би вказувати, кого ми приймаємо. А так, вибач.

– Ну якщо ти вважаєш, що я тут не можу щось вирішувати, то коли приїде теща, я піду з дому, сидіти тут з нею не збираюся, так, як і ти з матір’ю моєю. Кімнату орендую, щоб з нею не зустрічатися.

– Приїде, звичайно, – знизала плечима я, – орендуй, що хочеш. І я за всі ці роки жодного разу тобі за цю квартиру навіть слова докору не сказала, ви зі своєю мамою лише постійно не задоволені. І що тобі зробила моя мама? Квартиру віддала, в якій ми живемо? А могла б продати, здавати і жити в провінції розкошуючи!

Чекаємо маму мою в гості через 3 тижні. Більше на цю тему не розмовляли. Відносин колишніх немає, чоловік мовчить, ні слова мені не хоче перший сказати, лише я намагаюся спілкуватися з ним, ображається на мене іван.

А я думаю, що якщо орендує готель і піде з дому, коли мама приїде, то назад я його не прийму. Нехай їде до свекрухи, мабуть, яблучко все ж від яблуньки далеко не покотилося.

Я нічого їм не зробила, а залишилася винна в усьому. Що не так зробила моя мама? Що не так зробила я?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page