fbpx

Після закінчення університету я поїхала по розподілу в інше місто і там зустріла Павла, він зробив мені пропозицію. Звичайно, як і всі дівчата, я хотіла весілля, але у нас не було грошей. І тоді я наважилася зателефонувати мамі, щоб попросити у неї грошей на весілля. Але вона категорично відмовила, сказала мені, що без цього можна обійтися. Ми зрозуміли, що можемо сподіватися лише на себе, і тому ми почали потихеньку відкладати на наше свято. За рік ми зібрали потрібну суму для скромної урочистості та весільної подорожі. Мама про це дізналася, і зателефонувала мені

В нашій сім’ї я старша сестра, у мене є ще молодша на 5 років сестра Тетяна. І я вважаю, що молодшим у сім’ї завжди щастить.

З самого дитинства я мала дивитися за Тетянкою, бо вона молодша. Спочатку я просто гуляла з коляскою біля будинку, годувала сестру і гуляла з нею. Потім водила її в садок і забирала, незважаючи на те, що я сама була ще доволі маленькою.

На відпочинок та прогулянки з подругами у мене не було часу. Я постійно тягла з собою вічно ревучу Тетяну, яка плакала, бо хотіла до мами.

Я взагалі не пам’ятаю свого дитинства без Тетяни, вона всюди ходила за мною, наче хвостик, і мене це дуже дратувало. Пам’ятаю, одного разу мене все це так дістало, що я сказала, що не хочу мати дітей, як виросту – і все це через маму, яка змушувала мене сидіти з сестрою.

Найбільше я любила літо, бо мене бабуся забирала в село, і я хоч трохи відпочивала. Звичайно, була робота в саду та городі, проте вільного часу я мала достатньо. Мені подобалося по господарству більше поратися, ніж із сестрою возитися.

Восени повертатися до міста не хотілося. І чим старшою я ставала, то важче мені було, бо Тетяна як «причіп» всюди за мною ходила.

Якщо я намагалася втекти по-тихому, мама відразу кричала, що я егоїстка, яка лише про себе думає. І відразу вона приставляла до мене Тетяну.

І знову була змушена брати сестру з собою. Мені було страшно не слухатись, адже я розуміла, що отримаю від мами по повній програмі. Сестру ж ніколи не лаяли. Якщо вона щось творила, звинувачували мене, бо я недодивилася.

Моє життя трохи змінилося в кращу сторону, коли я стала студенткою. Я із задоволенням вчилася, аби лише не приїжджати додому.

Але коли я вчилася на третьому курсі, не стало моєї бабусі.

Мама вирішила теж перебратися в місто, щоб Тетяна мала можливість вчитися в добрій школі. Грошей після продажу будинку вистачило на скромну однокімнатну квартиру в старому будинку. І тоді я мала вчитися з Тетяною, щоб вона підняла свою успішність.

Після закінчення університету я поїхала по розподілу в інше місто і там зустріла Павла. Він мені дуже сподобався, вперше в житті я почувалася щасливою. Стосунки у нас були настільки серйозними, що він зробив мені пропозицію.

Звичайно, як і всі дівчата, я хотіла весілля, але у нас не було грошей. І тоді я наважилася зателефонувати мамі, щоб попросити у неї грошей на весілля. Але вона категорично відмовила, сказала мені, що без цього можна обійтися.

Ми зрозуміли, що можемо сподіватися лише на себе, і тому ми почали потихеньку відкладати на наше свято. За рік ми зібрали потрібну суму для скромної урочистості та весільної подорожі.

Мама про це дізналася, і зателефонувала мені:

– Ти повинна до нас частіше приїжджати та допомагати сестрі. Тетяні треба платити за навчання. Ти й заплатиш, у тебе гроші є!

Я мамі пояснила, що ці гроші у нас відкладені на весілля, проте почула у відповідь:

– Це ж твоя сестра! Як ти можеш до неї так байдуже ставитися!

І тоді я не витримала, і сказала мамі все, що накипіло у мене за багато років:

– Насамперед це твоя дочка! Чому я мушу постійно віддуватися за нас двох? Я завжди була для тебе порожнім місцем. Тетяна не моя дитина, я їй нічого не винна!

На ці мої слова мама на мене дуже образилася, і кинула слухавку. Перед тим, вона назвала мене невдячною донькою і сестрою.

Я себе винною не відчуваю, адже й так багато чим пожертвувала заради родичів.

На моє весілля не прийшла ні мама, ні сестра. Мені було прикро, але і це я пережила.

Я вважаю, що до мене мама дуже несправедлива. Не дарма кажуть: сто разів послухай, один раз відмов – і будеш ворогом на все життя.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page