fbpx
Життєві історії
Після закінчення свят, ми з дружиною будемо шукати будинок для людей похилого віку. Не для чужої людини, а для моєї рідної мами. Мені важко на душі, але мама сама винна у всьому, адже повірила своїй власній доньці

Зараз я шукаю будинок для людей літнього віку. Шукає не для чужої людини, а для рідної матері своєї. Не вважаю, що я винен у цьому, але, все одно, якось мені важко на душі.

Я одружився 10 років тому, пішов жити до дружини, Наталя одна в батьків, тому вони купили їй двокімнатну квартиру, адже все життя відкладали лише гроші для неї. Батьки моєї дружини – люди хороші та добрі, вони мене гарно прийняли в свою родину, й досі допомагають нам, та підтримують, постійно сидять з нашими дітьми.

З мамою залишилася жити моя сестра Тетяна. Вона старша за мене, але довго не могла вийти заміж. Тому якось мама покликала мене до себе і заговорила про квартиру.

Мама довго пояснювала, що у мене є сім’я, є тепер де жити. А сестра моя і досі живе сама, ні чоловіка, ні дітей. Мама сказала, що роки біжать, вона вже немолода, моя сестра все одно живе з нею, тому доглядатиме її. Мама пояснила, що кому горщики – тому й житло, все зрозуміло, так давно прийнято між людьми.

Я, звісно, засмутився, адже у мене свого житла немає, я живу в квартирі дружини і в душі завжди сподівався, що житло своє мама заповість нам з сестрою на двох. Я ніколи не казав, що не буду доглядати її на старості років, чи не буду допомагати їй. Але вона вирішила все сама за мене. Говорити, що я не погоджуюся з нею, сенсу не було, адже мама все вирішила і я розумів, якщо скажу, що я проти, то просто зіпсую з нею стосунки, вони образяться на мене, але це нічого не змінить, адже вони вже все вирішили самі. Квартиру мама оформила таки на Тетяну.

Я довго сумував, та дружина підтримала мене. Сказала, що в нас і так все добре, мені не варто хвилюватися, мамі самій вирішувати свою долю. Якщо вона прийняла таке рішення – нехай буде так.

А згодом сестра одружилася. А ще через рік Тетяна поїхала з чоловіком за кордон. Вони й досі живуть там, вже в них є донька, збирають гроші на своє житло, повертатися в Україну не планують.

А роки біжать, мама дуже постаріла. Весь цей час я допомагав їй як міг, але зараз вона занедужала, їй потрібен цілодобовий догляд. Я з нею сидіти не можу постійно, тай не хочу, адже моя дружина і її батьки теж категорично проти цього. Мама все залишила доньці – нехай вона тепер думає щось.

Але в Тетяни, як виявилося совісті зовсім немає, я телефоную їй, все про маму розповідаю, а вона каже, щоб її не чекали, не приїде вона, у неї там своє життя, свої справи, навідається пізніше, зараз не може.

Ми з дружиною вирішили, що знайдемо для мами будинок для людей похилого віку, нехай її доглядають там. Мама сумує, просить мене не робити цього, каже, що хоче жити в себе вдома. А що мені робити? З нею потрібно постійно сидіти, я цього робити не можу. Мені щиро шкода її, але хіба можу вчинити інакше? Хіба не вона обрала таку долю для себе?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page