fbpx
Життєві історії
Після візиту рідної доньки я всю ніч не спала. Батько якраз приїхав з санаторію і до нас забігла Оксана: – Ви маєте оформити дарчу на мене, щоб ваша квартира залишилась мені, поки ви при світлому розумі. Вам обом вже за 70. Я все для вас роблю, нічого вам з батьком не шкодую. Оксана ще довго говорила, але я вже її не чула. Коли вона пішла, то я задумалася. Як маю віддати все своє майно одній доньці, коли в мене є ще молодша – Світланка

– Мені зараз так сумно на душі, прямо якийсь осад залишився після розмови з рідною людиною, не передати словами цього, – розповідає 72-річна Тамара Романівна. – Всю ніч не спала після того! Оксана моя вчора приходила, наша з чоловіком старша дочка. Вона давно вже говорила, що є важлива розмова у неї до мене, коли батько приїде з санаторію хоче з нами зустрітися. Він приїхав, і вона вчора озвучила: хочу, каже, щоб ви переписали на мене свою квартиру. За дарчим. І чим, мовляв, скоріше ви це зробите, тим буде краще для всіх, поки ще ви при світлому розумі і добрій пам’яті.

У Тамари Романівни дві дочки: старша, Оксана, і молодша – Світлана.

Дорослі дочки давно вже живуть окремо, у кожної своя сім’я, у Оксани вже доросла і самостійна дитина-старшокласник, у Світлани двоє малюків, з молодшим вона зараз сидить в декреті, не працює.

Деякий час назад їх сім’я мала непрості часи: чоловік Тамари Романівни і батько її дочок занедужав.

– Він завжди був таким міцним, статним, – згадує пенсіонерка. – До останнього працював, машиною займався, дачею. Там, на дачі, все і сталося. Якби не наша Оксаночка, я навіть не знаю. Просто в голові не вкладається, що могло бути тоді.

Тепер вже все погане в родини позаду – батько сімейства одужує, хоча, звичайно, роботи попереду ще багато. Проте, потрібно відзначити, що на ноги батько піднявся тільки завдяки швидким, рішучим та самовідданим діям старшої дочки Оксани, яка ні на крок від нього не відходила, все вирішувала і в усьому допомагала.

Тоді Оксана відразу повезла батька до гарних фахівців, знайшла знайомих, шукала все, що потрібно, все оплачувала сама своїми власними коштами, усюди домовлялася і пробивалася.

У якийсь момент Оксані було дуже не просто, бо батько був у палаті, куди вона сама бігала щодня, а мама вдома хвилювалася, але ж і сама старенька, тому Оксана ще й до мами забігала часто, щоб провідати її, допомогти їй, що потрібно, бо вже вік таки чималий.

Оксана тоді ж через це взяла на роботі відпустку і деякий час їздила до обох батьків.

– І як вона встигала наша старша донечка тоді з нами обома – просто дивно зараз мені! – зітхає Тамара Романівна. – Доставили ми їй клопоту тоді доброго.

– А друга дочка що ж? Не могла допомогти вам у такі непрості часи для батьків, адже вам дійсно була тоді потрібна підтримка та допомога її?

– Ой, ну у Світланкт, нашої меншої донечки, двоє ще малих дітей! – зітхає пенсіонерка. – Одного вона ще годує, другий – ну, трохи старший. З ким їх залишити? Так ми впоралися і без неї! Я говорила Оксані щодня – до мене можеш не приїжджати, зі мною все буде добре, якось справлюся, сама впораюся, головне – батько зараз. Але вона все одно їздила до мене щодня, навіть не слухала.

– Так я ніколи не сумнівалася, що в разі чого, возитися з батьками доведеться лише одній мені, жодного сумніві щодо цього не виникало. Ну ось, так і виявилося на ділі. Від Світлани допомоги та підтримки не було ніякої! Тільки дзвонила і питала, як справи. Грошей у неї немає ніколи, вона ж в декреті, допомогти фізично теж не могла – у неї діти. Жодного разу за весь час ні до батька, ні до мами не з’їздила. Я все розумію, діти, і живуть вони далеко від нас, на іншому кінці міста. Але у неї чоловік є, свекруха зі свекром. Всі знали, яка у нас ситуація непроста була. І ніхто особливо допомоги не запропонував у такі важкі для нас часи! Я сама крутилася, як могла.

Треба сказати, відносини у сестер з дитинства прохолодні, хоча в дорослому віці Оксана і Світлана нормально спілкуються. Вітають один одного зі святами. Зустрічаються, втім, здебільшого у батьків, так що невідомо, що було б, якби сама Тамара Романівна не ініціювала сама ці зустрічі.

– Світлана у батьків пізня дитина, улюблена дочка, а я на підхваті в разі потреби завжди була, і так все життя! – трохи скаржиться Оксана на свою долю. – Якщо треба щось привезти, відремонтувати, допомогти на дачі – дзвонять відразу батьки лише до мене, а не Світлани. У неї ж діти! Немовля! І так було завжди, якесь виправдання знайдуть для неї. Там немовляті взагалі вже скоро рік буде, та й чоловік у неї є, батьки його.

– Твоя сестра, мабуть, тільки спадок ділити з’явиться на порозі у батьків! – якось сказав Оксані її чоловік, до якого вона сама теж раз у раз зверталася з проханнями – з’їздити до батька, привезти мамі продукти якісь, передати якісь речі – і який, до слова, всі покірно виконував, ніколи не перечив, адже добре розумів ситуацію і знав, що крім них цього ніхто робити не буде.

Майна у батьків сестер не так вже й багато, і основна його частина – це трикімнатна квартира, в якій зараз і живуть вже старенькі мати з батьком. Є ще дача невеличка зовсім, але Оксана вмовляє маму її продати, тому що працювати тепер на ній нікому, та старенька машина батька.

– Нам пощастило, що до сьогоднішніх днів батьки були бадьорі і здорові, але все хороше колись закінчується, на жаль, – зітхає Оксана. – Їм вже за 70 обом, і я говорила з фахівцями, там у обох проблеми. Особливо, звичайно, у батька. Світлнана цим займатися не буде, це сто відсотків, самі мама з татом тепер уже як діти. Я подивилася! «Та не треба, та не турбуйся, так ми обійдемося!» Треба брати все в свої руки. І здоров’я їх, і активи – квартиру ось, наприклад.

Чекати заповіту Оксана не хоче – знаючі люди сказали їй, що заповіт сестра згодом зможе оскаржити. Краще просити у батьків дарчу.

– Само собою зрозуміло, жити батьки будуть як і раніше в своїй квартирі, – каже Оксана. – Для них зовсім нічого не зміниться. Просто по паперах вона буде належати мені. Мені здається, це справедливо – хто доглядає за батьками на старості років, тому повинні відписати і майно. Що не так? Ну а якщо не хочуть, добре все будемо ділити навпіл, я так мамі і сказала. Але тоді в наступний раз, коли щось станеться, навпіл будемо ділити і проблеми. Якщо Світлана не буде їздити до батьків, то не буду і я. Якщо у неї немає грошей батькові, то звідки вони у мене?

Рідні люди щиро співчувають Оксані, вони на її стороні, так і просять Тамару Романівну зробити, як донька каже і жити собі спокійно, бо так справедливо, але мати дуже сумує. Бо я к залишити другу доньку без спадку?

Та самі старенькі батиьки навіть не знають, що їм робити. Як вони поглянуть тоді у вічі молодшій доньці? Коли Світлана про таке дізнається, то йговорити з ними не буде.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – ampravda.

You cannot copy content of this page