Щотижня Олександр приїжджав в село, щоб відвідати свою літню матір. Він давно вже збирався забрати її до себе, а цього разу зрозумів, що вона вже не в змозі доглядати себе і це забирати маму потрібно вже.
– Ну, куди я поїду на старість, – бурчала мати, – та ти за мене, синку, не турбуйся, до мене щодня Оксана приходить, допомагає мені по господарству.
Оксана — двадцятип’ятирічна дівчина, мешкала одна в сусідньому будинку. Була сиротою, працювала на місцевій фермі. Ввечері вона, як завжди, забігла до матері Олександра. Він подякував їй за турботу про маму.
– А, знаєте, що, Оксано, давайте я вас разом з мамою заберу, – запропонував Олександр, – будинок у мене великий, місця всім вистачить. Та й за мамою моєю все одно догляд потрібний. Адже ви їй, як рідна людина.
Оксана була дуже здивована, коли побачила будинок, в якому вона тепер проживатиме. До сорока років Олександр Вікторович досяг багато чого. Він зумів організувати будівельну компанію, яка успішно розвиваючись стала однією з найбільших в області.
Олександр представив своїй мамі та Оксані весь персонал, який обслуговує його будинок, а також познайомив свою маму з молодою жінкою, з якою він планував найближчим часом узаконити стосунки.
Кохана Олександра, Ілона, нещодавно відсвяткувала своє тридцятиліття. Олександр вже зробив їй пропозицію, і тому Ілона відчувала себе у цьому будинку повновладною господаркою.
Хоча Ілона й усміхалася, знайомлячись із матір’ю Олександра, але Оксана одразу відчула, що та не рада її приїзду. Щось підказувало дівчині, що і чарівні погляди, звернені до Олександра, були просто актом удавання. Не було у цих поглядах душі. Вже за кілька днів Оксана усвідомила, що Ілона стає сама собою, лише тоді, коли Олександр покидає межі цього будинку.
За відсутності Олександра Ілона зарозуміло розмовляла з обслуговуючим персоналом. Але коли Олександр повертався додому, Ілона відразу приміряла на своє обличчя маску доброзичливої господині.
Оксані майже щоночі снилося село. Але не та, на останньому подиху, де їй довелося працювати на фермі. А село її дитинства, де вони, будучи дівчиськами, купалися в ставку, забиралися на високі стоги, вдихаючи аромат сіна, де сягали поля без кінця і краю, в яких колосилася пшениця.
Хоча в будинку був власний кухар і різноманітне меню, Оксана вважала, що людині похилого віку ці страви не підходять. Тому відразу після приїзду вона вирушила на кухню. Марія, яка виконує обов’язки кухаря в будинку, не мала нічого проти Оксаниної ініціативи. Але коли в кухню увійшла Ілона, то вона не дозволила дівчині поратися на кухні.
Оксана не почала сперечатися з нею, а ввечері попросила Олександра дозволити їй готувати їжу для його матері. Звичайно Олександр не став обмежувати Оксану в її діях. Ілоні це дуже не сподобалося, вона вирішила, що треба зробити так, щоб Оксана назавжди поїхала від них.
Незабаром кохана Олександра заявила йому, що в неї зник перстень і запропонувала обшукати речі Оксани, але Олександр не дозволив.
Цього дня Оксана виявила у кишені свого халата дорогоцінний перстень. Коли Олександр повернувся з роботи додому, дівчина передала коштовність до рук господаря будинку зі словами.
– Я не знаю, як цей перстень опинився у кишені мого халата. Ви мені вірите? Чи мені збирати речі?
Ввечері Олександр повернув перстень Ілоні і сказав, що знайшов його у спальні. Тож Оксана до зникнення не має жодного відношення.
Ілона не мала що сказати, але від своєї ідеї не відмовилася.
У Олександра Вікторовича був службовий автомобіль, але він часто залишав його разом із водієм у розпорядження Ілони, яка тільки тим і займалася, що їздила салонами краси та елітними фітнес клубами.
Якось Оксана, допомагаючи прибирати в будинку, почула телефонний дзвінок. Взявши до рук свій стільниковий, вона впізнала голос Олександра Вікторовича.
— Оксано, вибачте, але я не можу додзвонитися до свого водія. Загляньте, будь ласка, у гараж, хай він передзвонить мені.
Оксанин похід у гараж закінчився тим, що вона побачила там Ілону і те, чого б не повинна була бачити ніколи.
Ілона зрозуміла, що тепер треба терміново зробити так, щоб Оксана з’їхала від них, інакше Олександр може про все дізнатися.
Коли Оксана дізналася, що Олександр та Ілона складають список для запрошення гостей на весілля, то звернулася до Олександра.
– Вибачте, це, звичайно, не моя справа. Але я бачу, що у вас скрізь стоять камери спостереження. Бракує лише однієї.
– І якої же? – поцікавився Олександр.
– Встановіть, будь ласка, приховану камеру в салоні свого автомобіля, аби про це ніхто не знав.
– А можете пояснити навіщо? – запитав Олександр.
– Якщо я почну вам розповідати, що там відбувається, ви мені все одно не повірите, – сказала Оксана.
Олександр послухався її поради. Через тиждень після встановлення камери в салоні автомобіля Олександр переглянув усі записи з неї. Чоловік зробив довгу паузу, а потім запросив водія.
– Сергію, – звернувся він до водія, – допоможи, будь ласка, зібрати речі Ілони. Я сподіваюся, ви будете щасливі з нею. Адже вона тебе кохає, а не мене.
Від’їзд Ілони з будинку святкували як перемогу. Всі працівники дякували Оксані. Якось пішло само собою, що з усіх питань, після від’їзду Ілони, обслуговуючий персонал почав звертатися до Оксани. До того ж Олександр Вікторович не заперечував, що керувати домашнім господарством тепер буде його землячка. Адже й сам він був вихідцем із цього ж села.
Олександру Вікторовичу подобалася Оксана, і одного разу він запросив її до театру. Оксана була приємною співрозмовницею, та її знання мистецтво виявилися ширшими, ніж в Олександра Вікторовича.
Її не лякала різниця у віці, непереборною перешкодою вона вважала різницю в їхньому становищі. У справу втрутилася мати Олександра. Одного разу, коли Оксана з Олександром перебували поруч, вона заявила:
– Ну, і довго ви навколо, та навколо ходитимете? Адже я бачу, що ви любите одне одного.
За місяць Олександр з Оксаною зіграли весілля. А за рік у них народився син. Мати Олександра була щаслива, що її син нарешті знайшов сімейне щастя і їй пощастило стати бабусею.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
