Пишу сюди, а в самої такий важкий смуток на душі, що й не передати словами. Зараз, коди жінки кажуть, що в них є донечки, вірите, я дуже заздрю їм.
Напевно донька для жінки це справжнє благословення, інша справа – син.
Донедавна я зовсім не задумувалася про це, адже виховувала єдиного сина і все добре у нас було.
Згадую ті часи, коли я стала мамою, моєму щастю не було меж.
Я виховувала свого синочка хорошою дитиною, давала йому все, що могла. Скільки недоспаних ночей, не з’їдених сніданків та обідів, скільки разів собі у всьому відмовляла, аби в нього найкраще все було.
А найголовніше, що завжди була спокійна, що маю синочка, продовження своє. Буде мені мій Сергійко надійною опорою і щасливим майбутнім.
Син теж ріс гарною і доброю дитиною, слухався мене, тягнувся до мене, нам завжди цікаво разом було.
Після того, як мій син з дружиною зіграли весілля, я підійшла до наречених і щиро сказала своїй невістці, що я людина небагата, на жаль, великих статків, особливо, не маю, але якщо потрібна якась порада чи допомога, то я завжди допомагатиму їм усім, чим зможу.
Моя невістка Ірина прямо аж засміялася і відповіла, ніби жартома, що якщо їй порада буде потрібна якась, то вона до своєї мами сама звернеться, а грошей ніколи у мене просити не буде.
Я тоді не звернула увагу на її слова, ніби думала про своє, лише згодом зрозуміла, що дружина мого сина Сергія мала на увазі.
Згодом Сергій поїхав жити в квартиру своєї дружини – на іншому краю нашого міста вона розташована була.
Син мій, чомусь, все рідше став до мене приїжджати, Ірина у мене раз чи два була відтоді, як вони одружилися. До себе в гості вони мене ніколи не кличуть, навіть натяків на те ніколи не було.
Одного разу у мене кран на кухні зламався, я попросила, щоб син приїхав відремонтував, допоміг цим мені, він за декілька хвилин міг його полагодити, але відмовився, сказав, що їхати так далеко через кран не буде, заплатить краще майстрові якомусь, щоб він приїхав на днях і все мені відремонтував.
Звісно, що я грошей у Сергія не брала, сама оплатила ремонт.
Коли у моїх дітей народилася донечка, мене теж Ірина з Сергієм не покликали, сказали, що до немовляти чужих людей не кличуть, адже зараз такі обмеження, недуги різні, краще гостей не кликати.
Але ж я не чужа їм людина!
Коли кличу в гості до себе, не приїдуть ніколи, до себе додому не кличуть мене.
Сергій мій раніше цікавився моїм життям, а тепер сам й не подзвонить ніколи. Стали наче чужі.
Я ще розумію невістку, я зовсім чужа людина їй, вона мене любити не зобов’язана, якщо не хоче родичатися зі мною. Але ж син! Він так різко і несподівано віддалився від мене, наче мене у нього нема.
Виходить, що я виростила сина для чужої родини. Не розумію, що я зробила не так. Чи це всі сини такі? Якби я мала доньку, було б інакше?
Фото ілюстративне.
