fbpx

Після весілля я не взяла прізвище чоловіка, бо вважала, що це не суттєво. Він нічого не сказав, просто перестав мені допомагати, в підсумку чоловік поступився мені лідерством у сім’ї зовсім

Мій чоловік зовсім і ні в чому мені не допомагає. Заміжня я вже 10 років і тільки тепер зрозуміла, що в сімейному житті припустилася серйозної помилки – взяла в свій час керівництво на себе і зараз дуже про це шкодую.

Ми з чоловіком зустрілися в гостях у наших спільних знайомих, мені був 21 рік, йому 25. Я була активна, не сиділа на місці. Чоловік відразу почав приділяти мені багато уваги. За півроку ми одружилися.

Перша помилка – я не взяла прізвище чоловіка. Він образився, але виду майже не подав. У нас не було явних непорозумінь, але мені дуже хотілося керувати, розпоряджатися грошима, господарством, чоловіком, нарешті.

Спочатку ще чоловік мене спрямовував, але все більше його засмучувала моя активність і наполегливість. Я була дуже нетерпляча, не зважала на його бажання, і він часто поступався, аби лише в сім’ї було все спокійно. Потім народилася дитина. Чоловік був щасливий і всіляко мені допомагав, виконував примхи, задаровував подарунками. А я почала почуватися командиром.

Потім ми робили ремонт, і я усунула його взагалі від закупівель, сказавши, що у нього немає смаку, і щоби не заважав мені втілювати свої мрії. Бігала, командувала будівельниками, на чоловіка майже не звертала уваги. Звичайно, щось не доробила, не додивилася, мене обдурили з грошима, але чоловік мене похвалив і знову понесло.

Ми купили новий стіл на кухню, і я тут же вмостилася на чолі столу! Чоловік чемно запитав, чи правильно я обрала місце, на що отримав відповідь: «Мені так зручно, адже я головна в домі».

Його подарунки стали мені не подобатися, я говорила, що він не слухає, що хочу, що неуважний, і він перестав мені дарувати навіть квіти. Коли я вийшла на роботу, то через деякий час мене підвищили, і я розійшлася на повну. Чоловік отримував завдання, а я вимагала їх негайного виконання, поводилася нерозумно, якщо м’яко сказати.

В підсумку чоловік поступився мені лідерством у сім’ї зовсім. І усунувся, займався іноді з дітьми за їхніми інтересами та своїми інтересами, втім, якщо я завчасно його попереджала, то він щось робив, але дуже мало, здебільшого говорив, що я ж голова сім’ї і мушу все вміти вирішувати сама. Порадитись з ним стало взагалі не можна, він слухав уважно, а потім завжди відповідав: роби, як ти хочеш.

Згодом я почала відповідати у сім’ї за все – за дітей, фінанси, ремонти, переїзди, відпочинки, просто за все. І настав час, коли ноша виявилася мені настільки важкою, що я вже не змогла вирішувати все одна. І тут до мене дійшло, що добре було б залучити чоловіка. Але його реакція була для мене несподіваною. Він не захотів нічого вирішувати, допомагати, організовувати, сказавши: «Якщо ти захотіла керувати, керуй».

Ні, ми не розлучилися (хоча я б на його місці давно пішла), але все в домі на мені, всі проблеми я намагаюся вирішити. У мене вже не вистачає сил.  І тільки після того, як я прошу його допомогти, він щось робить, а далі знову сама. Дійшло того, що я вже готова була здатися повністю і з бюджетом, і вдома сидіти з дітьми, я так ясно зрозуміла, що я хочу бути просто за чоловіком, тихою і лагідною хранителькою вогнища, пекти млинці, пироги, чекати чоловіка та інше.

Розповіла йому, як не права була, вибачалася, що хочу назад під крильце, не хочу самостійності більше. Але поки що нічого не змінилося. Хочу щоб головою сім’ї став чоловік. От думаю, може, як перший крок піти прізвище поміняти?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page