Валентина вийшла заміж і поїхала жити до чоловіка. Зараз вона живе в місті, в квартирі його. А мама з татом так і залишилися жити в селі, біля них була земельна ділянка зі старою хатиною, брат її купив, побудував там великий будинок, батьки йому допомогли.
У Валентини немає свекрухи, батьків чоловіка не стало давно, та й з родини поблизу них ніхто не живе, тому ні допомогти, ні виручити їх немає кому, бувають і такі часи.
А згодом Валентина мала народжувати донечку, і попросила маму, щоб та приїхала після того їй допомогти, хоча б на місяць. Чоловік Валентини їздить працювати у відрядження, тому їй непросто буде сидіти одній з немовлям. Це ж і на вулицю потрібно вийти за продуктами, і в поліклініку. Тоді була зима, батьки в селі картоплю викопали, багато там вже роботи не було.
Мама пообіцяла приїхати, але потім сама подзвонила і сказала, що приїхати до доньки не може приїхати, адже її син Микола збирається одружуватися, усі до весілля готуються. Два місяця вона готувалася до весілля, так і не приїхала допомогти доньці. Зате щодня дзвонила і розповідала, яка хороша у неї невістка, Миколі з дружиною дуже пощастило, жодного разу так і не запитала про свою власну онучку.
А потім і в Миколи народилася донька.
– Ми тобі, Валю й не казали – сьогодні твій брат став татом, тепер і в нас з’явилася онучка, – перше, що сказала мама Валентині, коли подзвонила до неї.
Відтоді й почалося: як не подзвонить, то лише про маленьку Світланку розповідає, яка вона мила, як всі її люблять, а про доньку Валентини – ні слова.
А потім Валя вже мала народжувати сина, знову попросила маму, щоб та приїхала на допомогу, та мама, навіть не думаючи, сказала відразу, що приїхати не може, адже вона щодня з Світланкою сидить.
Минув час і Валентина з чоловіком і двома вже дітьми вирішила поїхати сама до батьків, щоб ті хоч і її дітей побачили. Їх зустріли радісно, але потім всі переключилися на сім’ю її брата, а Світланка з бабусиних рук так і не злізала. До Валіних дітей батьки зовсім не тягнулися.
Валентина повернулася додому, чоловік часто їде у відрядження, робота в нього така. А Валі, як потрібно кудись вийти, вона залишає діток на стареньку сусідку:
– Звичайно, доню, я посиджу з дітками, мені не важко, я на пенсії вже. Шкода мені тебе, що ти сирота. Була б в тебе рідна мама, вона не залишила б вас.
Валентині ці слова так запали в душу: у неї ж є мама, вона не сирота, але, виходить, що так.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
