fbpx

Після весілля свекруха покликала мене жити до них. Я дуже не хотіла, але виходу не було, бо ні в мене, ні в чоловіка мого немає власного житла. Я думала, що 100 разів пошкодую про це, але доля склалася зовсім по-іншому

Як недивно, в житті мені дуже пощастило, здається, що я маю добру вдачу.

Та я зустріла одну жінку, чужу мені зовсім людину, яка зуміла щиро полюбити мене, як рідну донечку.

Зараз дуже хочу розповісти про свою прекрасну свекруху, щоб всі знали про її доброту та людяність, які бувають світлі і добрі душею люди.

Мені дуже часто доводиться чути різного роду скарги своїх подруг на матерів їх чоловіка, чую це я доволі часто, звичайно.

Як же для мене це незвично та незнайоме, бо я не уявляю, як так може бути в житті, дякуючи своїй любій свекрусі.

Ми зі своїм чоловіком, ось вже більше 15 років, як живемо з його рідною матусею під одним дахом.

Так-так, саме з моєю матусею, я завжди її так лагідно з любов’ю та повагою називаю, бо добрішої людини не зустрічала в своєму житті.

Я жодного разу не дозволила собі відгукнутися про неї якось не добре, ніколи не подивилася скоса на неї, адже вона заслуговує тільки найкращих слів.

Та й як можна так вчинити з людиною, яка всією своєю душею дуже добре ставиться до мене, як до рідної дитини.

А, можливо, навіть і краще, якщо бути справедливою. Ця людина турбується про мене не менше, як про свого рідного сина, що, у свій час, стало повною дивиною для мене.

Мені нема з чим порівнювати справжнє і рідне материнське тепло, я ніколи його не знала.

Вся справа в тому, що я сама з дитбудинку. Тому, я вдячна Богові за цю прекрасну та добру душею жінку, яка стала мені матусею, яку я знайшла тільки після заміжжя і про існування якої я не знала так багато років.

Після того, як ми зіграли весілля у нас з чоловіком не виникло ні краплі сумніву в тому, де ж нам жити, хоча свого житла ми тоді не мали, у мене робота була не дуже добра, лише на хліб вистачало, та й чоловік тоді заробляв зовсім мало, що вже й казати про наш добробут в сім’ї.

Мама Дмитра відразу розставила всі крапки по своїх місцях, вона сказала, що ми житимемо у неї, і відмови чути не хотіла, адже сама розуміла, як буде важко нам.

З першого дня мого подружнього життя я жодного разу про це не пошкодувала, що ми з ню живемо.

А коли вже з’явився на світ наш синочок, мама взяла на себе більшу частину турбот про нашого малюка.

Свекруха з таким щирим трепетом клопотала біля свого онука, що я просто й сказати нічого не могла, щоб вона забагато уваги йому не давала, інакше звикне.

Щоночі вона прокидалася по кілька разів за ніч, наче рідна матуся маляти, щоб вчасно його погодувати, коли він трішки підріс, щоб дати мені виспатися і набратися сил, іноді могла навіть не будити мене, щоб я ще більше поспала.

Я ж, природно, намагалася якомога більше допомагати їй по дому: і випрати її речі, і щось приготувати смачненьке, що вона любить, і в кімнаті її прибрати.

Але мама, наче шкодуючи мене постійно, завжди йшла на крок попереду і практично все встигала зробити сама, щоб мене не турбувати, ще до того, як я вирішу щось зробити.

І звідки у неї тільки бралися сили на все на це?

Я розуміла, що вона вже не молоденька і втомлюється теж, та вона ніколи виду не подавала, що їй щось важко, все намагалася встигнути, щоб я відчувала себе спокійно і комфортно.

І, правду кажучи, завдяки моїй любій свекрусі я змогла раніше вийти на роботу, що дало мені можливість не упустити свій шанс і піти на підвищення, адже я не втратила часу і кваліфікації.

Тільки завдяки нашій рідненькій неньці, у нас з моїм чоловіком все виходить легко і складається найкращим чином, про це лише мріяти можна.

В домі у нас все спокійно, живемо в середньому достатку, але дружно і щасливо.

Якщо ми інколи і сперечаємося з Дмитром, мама ніколи не стає на чиюсь сторону, вона все розуміє і йде відразу спокійно в свою кімнату, а приходить, коли у нас все спокійно і ми вже сміємося. Таке враження складається, що вона нас дуже добре відчуває.

Мені просто слухати неприємно, коли подружки розповідають про свої проблеми, які виникають у них зі свекрухою.

Іноді мені здається, що це все просто вигадки. Ну як таке взагалі можливо?

Адже це ваш син, а невістка – це його самостійний вибір, це жінка – мама його діток, з нею він проведе все життя, як можна її не любити.

Як можна так не поважати свою дитину і особисто псувати йому життя? Для мене це незрозуміла загадка.

Я теж матуся синочка зараз, тому буду доброю свекрухою для невістки своєї, як би там не було, як і моя матуся, мені тепер є з кого брати приклад.

А нещодавно наша мама трохи занедужала. Ми з чоловіком по черзі відвідували її і з нетерпінням чекали повернення додому, без неї такий був сум та пустка на душі.

Я навіть уявити не можу, як ми будемо без неї. А мої подруги мало не стрибають від радості, коли свекруха кудись їде і вони рідко з нею бачаться, наче розцвітають.

Чому в своєму житті ми багато часу витрачаємо пристойний час на непотрібні суперечки та непорозуміння у своїй власній родині? Чому не можна просто жити і радіти? Адже життя таке непередбачуване: сьогодні є все, а завтра за секунду може все змінитися.

Невже я одна така щаслива у своїй сім’ї? Я не чула ніколи про таке.

Вчора нашу рідненьку мамусю виписали з лікарні, ми такі щасливі були, що вона поруч з нами і їй вже краще.

Ми влаштували майже грандіозне свято на честь її повернення додому, як ми її чекали.

Бачили б ви її! Ці очі випромінювали стільки любові і ласки, що нам всім вистачить!  Здавалося, вона чекала цієї зустрічі з нами навіть більше ніж ми з нею.

Чи це не головне в житті?

Хочу поділитися з вами своїм щастям, хай кожна жінка, яка є зараз невісткою чи свекрухою зрозуміли, що все в наших особистих руках.

Ми самі можемо зіпсувати життя своїм рідним людям, а можемо зробити їх щасливими. І бути поряд з ними радісними та здоровими все життя, даруючи щастя щодня.

Коли мені знайомі скаржаться на своїх свекрух, я кажу, що в мене все добре з мамою чоловіка і я ніколи не буду говорити про неї недобре.

Подруги ображаються, не підтримують мене і перестають спілкуватися зі мною.

Але хіба я кажу щось не правильно.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page