Щиро кажучи, я вже не знаю зараз в кого просити щирої поради, адже останнім часом мені здається, що ми зробили серйозну величезну помилку, коли погодилися жити у батька й матері мого чоловіка після нашого весілля, про що зараз я дуже шкодую.
От просто вчора ми з чоловіком в черговий раз ледь не опинилися на вулиці, як би це дивно не звучало.
І мене це вже в кінець зовсім засмутило, вже сил не має дивитися на все це, навіть комусь розповідати соромно про наше життя в родині чоловіка.
А вся справа в тому, що одружені ми всього рік і живемо з батьками чоловіка.
І ось за цей рік нас вже чотири рази виставляли з дому.
Не думайте, що це ми самі напросилися жити до батьків чоловіка, це було зовсім не так.
Після нашого весілля мати чоловіка мого нас покликала жити у них вдома. Так як у батьків Дмитра будинок дуже великий, двоповерховий і місця вдосталь там для всіх.
Ми ж з чоловіком на той час лише закінчили навчання в університеті, копійки за душею не мали, тому наші фінанси не дозволяють нам купити власне житло.
Ну, ось і живемо ми тепер з батьком і мамою Дмитра разом. У мене зі свекрухою, як не дивно, відносини склалися дуже добре, я навіть не очікувала такого, але ми гарно ладнаємо з першого дня.
А ось мій коханий чоловік зі своїм татом постійно знаходять привід для частих суперечок. Я б сказала, що винен зазвичай батько Дмитра, адже він робить зауваження своєму синові через будь-якої дрібниці, я ж сама бачу, що він не правий.
А чоловік мій теж, упертий ще такий, змовчати не може ніколи й нікому, завжди хоче, щоб його слово було останнім і якщо впевнений в своїй правоті, то ніколи не уступить свого.
І виходить кожен раз якісь незрозумілі суперечки в нашій родині, які приносять лише сум і розчарування мені з кожним днем.
Потім свекор каже чоловікові, що той невдячний і лінивий і каже, щоб ми йшли геть з його будинку. І все це цілком серйозно, він не жартує з цим насправді. Ми пакуємо всі наші речі, телефонуємо ріелторові в пошуках якогось житла для оренди.
А після цього всього матір Дмитра заспокоює свого чоловіка, і вони просять нас залишитися.
Буває, що свекор іноді вибачається, але лише у мене, хоча і це буває зрідка, він просто йде в свою кімнату, поки свекруха вмовляє нас залишитися, ніби вона має робити це за нього.
Після першої такої суперечки я дуже розхвилювалася і була рада, коли коханий помирився зі своїм батьком. Я була впевнена, що це одиничний випадок і такого більше ніколи не буде, адже непорозуміння бувають в кожній сім’ї.
Але ні, я тоді помилялася дуже в цьому. За рік подібний сценарій розігрувався аж чотири рази, і це мене неабияк втомило, щиро кажучи.
Вчора їх суперечка почалася через те, що мій чоловік взяв автомобіль свого батька, свекор йому дозволив, але після поїздки не витер капот, а там налипло багато мошок під час вечірньої поїздки.
Як на мене, це звичайна така собі побутова ситуація, яка не варта й особливої уваги.
Дмитро завжди це все прибирає, а цього разу просто забувся це зробити. Але ж хіба то така велика проблема.
Але замість звичайного нагадування, свекор почав виховувати його, називати безвідповідальним, неробою, маминим сином, який досі не навчився жити сам і якого потрібно глядіти в такі роки.
Сказав, що Дмитро зовсім не самостійний, навіть свою сім’ю він утримувати не може сам.
Нормальна батьківська оцінка свого сина?
А коли Дмитро став виправдовуватися у відповідь і сказав, щоб батько більше не говорив йому подібних речей, то за старим звичаєм батько йому сказав йти геть з його дому і не командувати в його будинку.
Цього разу я вже не стала вестися на цей весь концерт, адже мені дійсно вже набридло все слухати, і я тоді просто поїхала до подруги.
Ну, як і слід було очікувати, вже сьогодні чоловік приїхав за мною і сказав, що вдома вже все втихомирилося, всі з гарним настроєм, все добре, всі між собою спілкуються, наче й нічого й не сталося. І нас вже ніхто не виганяє.
Якщо чесно казати, мене вже втомили ці постійні суперечки на рівному місці і збори речей в чемодани. Це ж не нормально! А ви як вважаєте?
Просто якщо ми будемо віддавати гроші за оренду квартири, то ніколи не назбираємо на своє власне житло, а оренда зараз не така маленька. Але і жити так вже неможливо.
Ми всього рік одружені і живемо в батьків Дмитра, а мені вже хочеться втекти подалі від родичів мого чоловіка, життя в їхньому будинку мене дуже втомлює.
Одного разу я набралася сміливості і намагалася серйозно поговорити зі своїм свекром, просила його виважено ставитися до своїх слів і примиритися з тим, що ми поки поживемо разом, поки ми не вирішимо питання зі своїм власним житлом. А він каже, що я занадто близько все це сприймаю і порадив не втручатися в їх з сином стосунки, про ти мене він взагалі нічого поганого не має і ніколи нічим не докоряв мені. І ось як мені бути?
Йти нікуди, залишатися так жити теж неможливо. А чоловік теж не може промовчати. Відчуваю, що вже скоро ми з чоловіком будемо сперечатися, я щодня додому після роботи йду без настрою. Нічого мене там не радує, навіть повертатися додому не хочеться.
Не знаю, що мені зробити. Чи варто повертатися жити до свекрів своїх?
Фото ілюстративне.