Рішення я прийняла ще до того, як Денис, мій син прийшов до мене. А що тут думати – він самостійний, от хай сам і вирішує свої проблеми.
– Мамо, ну як ти можеш, це ж твої внуки, а я твій син, – здивовано дивився на мене Денис.
– Ну, ось так і можу, – незворушно відповіла я, сама собі дивуючись. Синові я останнє готова була віддати, і онуків обожнювала, але зробити так, як він просить не можу, заради нього ж.
Дениса я виховувала, як мені здавалося хорошою, відповідальною людиною, ми з чоловіком сподівалися, що виросте син і стане нам опорою і підмогою в старості.
Напевно добре, що чоловік не дожив до цього дня, і не бачив, як мені зараз прикро, що не вийшло з нашого сина справжнього чоловіка. Денис ріс нормальним хлопчиком, в цілому в школі встигав, сам поступив в університет і навіть закінчив його. Коли він влаштувався на хорошу роботу я цілком виправдано чекала, що все буде добре, що ми нарешті заживемо, але син зустрів Таню.
Вони навіть не зустрічалися толком, відразу побігли в РАЦС, така любов у них була, я зовсім не втручалася, знала, що марно. Тетяна мені не сподобалася, але я цього ніяк не показала. Якщо син її вибрав, значить так і треба, значить любить. Чому майбутня невістка мені не сподобалася, я не могла пояснити, адже дівчинка хороша на перший погляд, поступлива, і що не менш важливо, розумна.
Після весілля постало питання з житлом, я молодим поступилася своєю двокімнатною квартирою, а сама переїхала в малосімейку, яка мені колись дісталася ще від моєї тітки. Я щиро вважала, що роблю все правильно, адже чи багато мені місця треба. Правда район інший, всі знайомі, друзі там залишилися, але це ж не найгірше, тим більше діти щасливі, судячи зі швидкості походу в РАЦС, дитину чекають. Я віддала їм свою квартиру і тихо раділа за них.
Молоді тим часом облаштовувалися на новому місці, зрідка навіть мене в гості кликали, нормальні відносини були між ними, поки невістка не народила онука, потім її, як підмінили, куди і поділася її поступливість і розумність. Звинувачуючи чоловіка в тому, що він не допомагає їй з дитиною, Таня змусила його піти з хорошої роботи, там бачте, ненормований робочий день.
Денис, щоб уникнути непорозумінь з дружиною, пішов на роботу з нормальним графіком, із значно меншою зарплатою, але мир в родині не настав, тепер грошей не вистачало, навіть комуналку іноді я оплачувала, щоб боргу не було.
Про все це, син розповідав мені по телефону, бо з свого дому вони мене відлучили, невістка сказала, що я, як бабуся, неправильно виховую малюка, якщо покачати малюка на ручках пів години раз на тиждень або два, вважалося неправильно, то я перестала наполягати.
Коли б я не прийшла до них в гості, завжди було невчасно, судячи з незадоволеного лиця невістки, тому і перестала нав’язуватися. Сподівалася, онук підросте, невістка на роботу вийде і може знадобиться бабуся тоді, але Таня з одного декрету, плавно перейшла в інший.
– Ну, що ж діти це завжди щастя, – подумала я, тільки щастя в очах сина не додалося, навпаки, він прийшов до мене, просити оформити квартиру в якій вони жили, на нього. Вони з Тетяною вирішили розширюватися, все-таки двоє дітей, місця більше треба, хотіли цю продати, а більшою площею купити.
Я дуже здивувалася, скільки нахабства у молодих, в мій час такого не було, ми самі десять років моталася по гуртожитках з дитиною, і ні у кого допомоги не просили.
– Знаєш, сину, мені для тебе і для онуків нічого не шкода, але квартиру я не віддам, ви і так живете на всьому готовому, половина молодих сімей живуть на знімних квартирах, і не скаржаться. А ви якщо вирішили розширюватися, то будь ласка, заробляйте самі і купуйте, я тут причому? Ви навіть ремонту за три роки не зробили жодного разу, у вас завжди грошей немає, а по морях роз’їжджати в кредит, це ви вмієте, одягатися в дорогих магазинах, теж добре у вас виходить, так що і квартиру самі купуйте.
Син був дуже розчарований моєю відмовою, тому пішов, грюкнувши дверима, а я зрозуміла, більше мене не те, що з онуками побачитися не пустять, а навіть стакан води в старості не подадуть. Ще прикріше було усвідомлювати, що я виростила сина таким несамостійним. Я завжди вважала так: – Якщо любиш свою сім’ю, так і старайся для неї, а не у мами проси.
Все ж я сподівалася, що всі мої припущення щодо невістки безпідставні, і вони будуть разом, навіть в двокімнатній квартирі, ну не через це ж вона заміж вийшла все-таки. Онуків було шкода, я дуже їх люблю, вони тепер бабусю не скоро побачать, і нічого тут не зробиш, пора вже синові ставати дорослим, а не сподіватися на маму.
Про свій вчинок не шкодую зовсім. Син з невісткою зі мною перестали спілкуватися зовсім. Дуже сподіваюся, що це у них пройде і син зрозуміє, що пора ставати самостійним, адже він уже глава сімейства і батько двох дітей.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
