З Михайлом ми почали зустрічатися ще в старших класах. Коли я вийшла заміж, мені було двадцять років. Я виходила по коханню, мій обранець був високого зросту і дуже симпатичний, ми з ним довго дружили я проводжала його в армію, і як тільки він повернувся, ми одружилися. Через рік в нас з’явився син, а ще через два роки дівчинка.
Казка закінчилася швидко і почалися будні, чоловіка немов підмінили. Він почав затримуватись на роботі, вечора проводив з друзями в гаражі, додому повертався за північ. На мене і на дітей він майже перестав реагувати. В мене вже опустилися руки. Я як могла, стримувала себе, щоб не сперечатися з ним. Мої батьки радили мені кинути все і повернутися додому. Я думала, як я залишу дітей без батька, хоча йому було не до них.
Я не змогла зрадити своє кохання і мовчала, роблячи все, щоб чоловік змінився. Адже я щиро кохала його і вирішила просто чекати. Зараз ми з чоловіком вже 45 років, і куди подівся той гуляка. Чоловіка немов підмінили, в усьому мені допомагає. Я навіть не помітила, коли це сталося, але я вдячна долі, що нікого не слухала і не кинула чоловіка. Я точно знаю, піди я тоді від чоловіка, то досі його б вже й не було б, він напевно це відчув і вчасно зупинився. Так я отримала відмінного чоловіка, а діти турботливого батька, завдяки своєму терпінню.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
