Ми з моїм чоловіком Іваном вже чимало років живемо разом у шлюбі, і основну частину цього часу він живе в моїй квартирі. Але незважаючи на те, що він прописаний у цій квартирі разом зі мною, він все ще твердо переконаний, що живе у мене в гостях, і принципово нічого не хочить робити вдома.
Чоловік тільки вказує мені на усякого роду недоліки: каже, що пора мені переклеїти б шпалери, нарікає на стару проводку, яку вже обов’язково потрібно поміняти, і пропонує купити нові меблі, викинувши при цьому старі, але ніяк не допомагає виправляти ситуацію, яка склалася у нас.
При всьому цьому Іван постійно дає великі суми грошей на ремонт і меблювання квартири своєї рідної матері, і часто їздить їй допомагати у всьому, там він зовсім ніякої роботи не цурається.
Якщо спочатку його ставлення здавалося мені справедливим, я все чудово розуміла, адже він дійсно прийшов жити на чужу територію, і якийсь час у нас не було серйозних планів на майбутнє, то через 7 років нашого спільного сімейного життя мене таке його ставлення стало лише засмучувати, я не розуміла, як доросла людина може так чинити. Тим більше що у Івана з батьками дуже дивні відносини – в якийсь момент вони вирішили його виписати зі своєї квартири, щоб менше платити за комуналку, але як і раніше тягнуть з нього гроші, постійно беруть у нього якусь пару сотню гривень, коли він їм їх пропонує.
Хоча у нього є постійна прописка на моїй території, він прописаний у моїй квартирі, за його словами «якщо ти через кілька років захочеш – то зможеш мене легко з неї виписати, і я не зможу повернути тих грошей, що вклав в твою квартиру, тому ремонт і купівля всіх речей у квартиру, мене зовсім не мають стосуватися».
Я, щиро кажучи, цієї позиції не розумію. Якщо у чоловіка немає свого власного житла і йому нікуди привести свою дружину, то він що, повинен тепер жити на всьому готовому? Виходить все в дім маю пристаратися я сама навіть зараз, коли він живе поруч зі мною і усім користується теж? Хіба я той ремонт роблю для себе однієї?
Зрозуміло, що його батьки коли-небудь передадуть йому своє житло у спадок, та це може бути лише тоді, коли чоловік та я будемо вже немолоді, але чому це повинно мене хвилювати?
За 7 років життя у мене, він не купив в наш будинок нічого дорожчого звичайнісінького чайника, і навіть поличку зайвий раз полагодити не хоче – каже, що він втомлюється на роботі, і йому «не до вирішення моїх побутових проблем». Мені іноді легше заплатити тих пару сотень гривень якомусь майстру, чужій людині, ніж просити щось у його.
Одного разу я вже не хотіла мовчати, яку альтернативу він може мені запропонувати зараз – каже, що ми можемо в майбутньому купити спільне житло. На питання: «на які гроші?» сказав: «ну, можемо спочатку продати твою квартиру і взяти кредит, більшу частину якого буду виплачувати я». Я на це, зрозуміло не згодна. Мене моя квартира влаштовує, і починати сумнівні якісь маніпуляції з нерухомістю я не хочу, адже ніхто не знає, що нас чекає завтра. Чи будуть у чоловіка гроші, щоб платити той кредит? А у мене зарплата дуже маленька.
Приблизно через рік ми з Іваном плануємо першу дитину, але я не хочу народжувати дитя в тих умовах, коли я повинна буду всі побутові питання вирішувати самостійно, бо чоловікові немає ніякого діла до квартири, або ще буду винна банку величезну суму кредиту. А жити за що?
Навіть не знаю, як мені заохотити свого власного чоловіка до облаштування квартири і пояснити, що це і його будинок теж вже на все життя, адже ми тут житимемо разом з ним і нашою дитиною.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – kashalot.
