fbpx
Життєві історії
Після весілля ми з чоловіком жили в моїй квартирі. До нас часто приходила його мама. Одного разу, коли я мила посуд, свекруха сказала, щоб я викинула свій миючий засіб і мила посуд господарським милом, щоб дбала краще про її сина. Я мовчала і вже забула про ту розмову, а коли одного разу повернулася додому, то побачила, що біля посуду лежить кусок мила. Тоді я вирішила запитати Віктора, чи його мама теж все життя сама мила посуд господарським милом. І чоловік розповів мені правду

З чоловіком ми вже 2 роки живемо у шлюбі, а я з його мамою й досі не розмовляю, а все через посуд.

– Мамо, це Оля, Олю, це мама, – така фраза прозвучала з вуст мого нареченого, коли ми вперше прийшли до Тамари Павлівни в гості.

Привід був для цього серйозний: на наступний день ми збиралися подати заяву в РАЦСу. Перше знайомство пройшло просто відмінно. Ми розмовляли, сміялися багато, міркували на тему майбутнього життя.

– У Ольги є своя квартира, – сказав мій майбутній чоловік, – однокімнатна, їй її батьки купили вже давно. Перший час ми поживемо там, у моєї дружини, а потім продамо наш будинок в селі, Олі батьки грошей дають. Тоді і купимо двокімнатну квартиру, ну, а якщо грошей нам не вистачить, то в кредит візьмемо. Продавати її однокімнатну квартиру ми не станемо, у нас на неї інші плани.

– Правильно ви все спланували, – схвалила Тамара Павлівна, – квартира їсти просити не буде, нехай залишиться. Підмога зате буде гарна. Здавати ж можна в оренду, а це дуже хороші гроші у наш час.

Загалом, ніяких зайвих непорозумінь, життя мені малювалася щасливим, спокійним та райдужним. Той самий будинок в селі чоловікові заповідав його дід, як єдиному онукові. Так що навіть до цієї власності мама чоловіка відношення мала вельми опосередковане.

У призначений день ми з Віктором урочисто розписалися, посиділи ввечері в затишному ресторанчику вузьким колом, поруч з найближчими людьми: батьки, найближчі родичі, по парі друзів з кожного боку.

Після весілля ми з чоловіком поїхали до моря на 10 днів, потім ще залишок відпустки провели в роз’їздах по своїх родичах, так що вперше в мою квартиру свекруха потрапила вже десь через місяць після весілля.

– Маленька вона якась, тісно, ​​але не велика проблема, – сказала тоді вона озирнувшись, – та й не будете ви тут жити довго. Сестра дзвонила, начебто є покупець на будинок.

Я все це слухала, накриваючи на стіл. Чашки, блюдця, тортик, все як годиться. Попили ми чай, я відразу встала, не люблю, коли посуд брудний, простіше відразу помити і прибрати. Мені скупчення тарілок в раковині прямо от завжди настрій псує, є у мене така примха.

– А чим це ти посуд миєш? – пролунало якесь трохи дивне запитання у мене за спиною.

– Засобом для миття посуду рідким, – я назвала марку.

– Ну і даремно, це не дуже корисно, а скоріше – навпаки. Ви це з їжею потім вживаєте. Це не правильно.

– А чому ж тоді цей посуд мити? – питаю.

– Як раніше усі робили, – каже мама Віктора, – милом господарським.

– Я запах господарського мила не люблю, – відповідаю я їй відразу, – та й яка різниця? Від нього теж користі мало.

– Ну як знаєш, – сказала сухо свекруха, – ви – молоді, ви по-своєму живете, більше нас знаєте, на наш досвід озиратися не хочете.

На тому розмова про посуд у нас з Тамарою Павлівною завершилася. Мама чоловіка приходила до нас ще не раз і не два, коли ми жили в моїй однокімнатній квартирі. Посуд я мила при ній і більше ніяких повчань мама чоловіка на тему того не висловлювала.

Ситуація змінилася місяців через 5, коли продався будинок чоловіка, коли мені батьки грошей додали і ми, взявши у мого дядька в борг суму, якої бракує, стали власниками двокімнатної квартири.

До того моменту ми вже знали, що 3 місяці я чекаю дитину. Мені було вже не дуже добре, та ще переїзд, не встигли як слід розкласти речі, як мама чоловіка прийшла з цукерками і тортом: на новосілля.

– А що це ти вся бліда якась? Пройде через пару тижнів, – підбадьорила мене мама чоловіка.

А після чаювання, коли я встала з-за столу, вона знову почала говорити про те, що даремно я її не слухаю. Ось тільки тон Тамари Павлівни дуже якось змінився:

– Ні, ти подумай собі, їй говориш, як треба все робити, а вона все по-своєму робить! Викинь всі ці миючі засоби, купи звичайного господарського мила і тільки ним мий посуд!

І все це було сказано не порадою, а ніби мені давали команду так вчинити.

Потім я свого чоловіка запитала чи його мама завжди посуд мила господарським милом?

– Ні, – каже, – напевно останні пару років тільки, я ж з нею не жив. Коли я жив удома, у нас нормальний засіб був для миття посуду. Та не знаю я, що на неї найшло. Просто не звертай увагу на її зауваження.

Я й про все забулася тоді ще відразу. Але мама Віктора ще не раз поверталася до цієї розмови.

Потім я було в стаціонарі, через 2 тижні повертаюся додому, а у мене на кухні біля посуду мильниця стоїть і в ній кусочок господарського мила. Мого звичайного засобу для миття посуду немає ніде, я все обшукала. І чоловік з дивним виглядом мені говорить: мама сказала мені мити посуд милом.

Я спустилася, зайшла в магазин на першому поверсі і купила пляшку рідкого миючого засобу для посуду, який використовувала завжди.

Шматок того мила я викинула у відро для сміття. А ввечері прийшла свекруха:

– Вже викинула? Ну для чого ти так зробила? Мій син тут живе, мої гроші в квартиру вкладені, хоч би заради ввічливості і поваги прислухалася б до моєї поради!

Мені не сподобалася така розмова.

– А які, – уточнюю, – ваші гроші сюди вкладено? Будинок чоловік отримав за заповітом діда. Ще одну частину дали мої батьки, а ще одну частину ми моєму дядькові віддаємо, адже позичили у нього решту суми. Квартиру мою плануємо здавати для того, щоб легше борг віддавати було.

– Але мій син тут живе, про нього потрібно краще піклуватися.

– Ключове слово, – кажу, – «про свою» сім’ю. Це мій дім, моя сім’я, мої правила. Хочете сюди приходити? Будьте ласкаві, поважайте правила і господиню цього будинку.

– Виходить ти хочеш, щоб я пішла, а син мовчить і нічого тобі навіть не скаже.

Вона пішла і відтоді ми з нею не розмовляли.

І в будинок до нас Тамара Павлівна не ходила. Чоловік з коляскою урочисто спускався до під’їзду, щоб прийшла бабуся подивилася на внучку.

Зараз свекруха до нас ходить. Відносини у нас непрості. Щиро з нею ми не розмовляємо. Тема миття посуду більше між нами не ведеться. До речі, у нас посудомийна машина з’явилася вже тепер. І природно ми не мило господарське в неї кидаємо. Свекруха все баччить, але мовчить. Можливо зрозуміла все і ми з нею ще станемо рідними людьми. Але чи варто мені робити перший крок, щоб порозумітися з нею?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page