Я вийшла заміж рано, мені щойно виповнилося 20 років. Звичайно, що в такому віці у мене нічого не могло бути, крім молодості і завзяття.
Батьки мої теж не могли мені нічого дати, адже самі нічого не мали. Та я нічого від них і не вимагала, якось навіть не задумувалася про це.
Коли я зустріла Анатолія, я просто в нього закохалася. Як виявилося, він теж мав почуття до мене, тому ми вирішили побратися.
Це був зовсім не розрахунок, а справжні почуття. Хоча Анатолій був насправді дуже завидним нареченим. Батьки його – доволі заможні люди, в свій час вони забезпечили сину гарну освіту, потім допомогли із роботою. Квартиру в новобудові йому придбали.
Можна сказати, що моєму чоловікові пощастило в цьому плані, він наче народився з золотою ложечкою в роті.
У мене ж за душею нічого не було. Що можна взяти зі звичайної студентки? Я вчилася на педагогічному факультеті та трохи підробляла написанням курсових.
Родом я із села. Родичі залишились усі там. Грошей ні в кого не було.
Зі своїм чоловіком я познайомилася зовсім випадково, у спільних друзів. Тоді я зовсім не підозрювала, що у нього є гроші.
Все було добре, поки ми не вирішили одружуватися. Батьки Анатолія як побачили, що я бідна, так у них відразу змінилося ставлення до мене, вони навіть переконували сина, щоб він не одружувався зі мною.
Та Анатолій їх не слухав, і ми зіграли весілля. Практично всі витрати на весілля оплачували майбутні свекри. Я тільки оплатила за своїх батьків та сестру.
Святкували ми у дорогому закладі, і мої родичі таких грошей не мали.
Після весілля ми відразу пішли жити в квартиру чоловіка. Але до нас щодня приходила його мама. Вона не втомлювалася кожного разу повторювати, як мені пощастило, що я потрапила в їхню родину.
– Ми ж тебе з пустими руками прийняли, а дивись, в яку розкіш ти з свого села потрапила. Так що цінуй це! – любила повторювати мені свекруха.
Мені було дуже прикро це чути, навіть образливо. Я плакала, а чоловік мене заспокоював, що мине час, і його мама перестане так говорити.
Але потім я подумала і зрозуміла, що в чомусь свекруха має рацію. Я сиджу на одному місці, нічого не роблю. Прийшла на все готове виходить.
Закінчивши університет, я знайшла роботу і зайнялася пошуками себе.
У мене тепер постійні тренінги, навчання, я знайшла високооплачувану роботу, зараз заробляю я дуже добре.
Я вже сама змогла купити собі машину. І це надало мені впевненості в собі. Слова свекрухи дали мені поштовх, змусила рухатися.
Тепер вона плачеться, що внуків хоче, каже, щоб я народжувала. Але я їй відповідаю, що поки не стану міцно на ноги, до цього питання не вертатимусь. Не хочу, щоб мені дорікали куском хліба…
А свекрусі своїй я навіть вдячна за те, що вона навчила мене як треба жити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
